Цiнностi фiлософii Вiдродження
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?чи творiнням Бога, разом з тим послуговуСФ основною моделлю, за якою вже стародавнi язичники i християни малюють своiх богiв. У людинi все гармонiйно кожний орган якнайкраще вiдповiдаСФ своСФму призначенню. Наприклад, голова людини, ii особливе мiiе пояснюються необхiднiстю високого розташування органiв почуттiв, щоб вони могли служити людинi для пiзнання; форма голови опукла попереду i позаду i сплющена з бокiв i тому найбiльш СФмна i малоуразлива, найбiльш досконала з погляду математичних розрахункiв, даСФ можливiсть вмiстити мозок i захистити його вiд зовнiшнiх ушкоджень; великi розмiри голови i ii окружнiсть дозволяють укласти красиво i зручно великий за обсягом мозок i т.д.
Висловлюючи захоплення на адресу людського тiла, Манеттi пiдкреслюСФ значимiсть i духовних сторiн життя людини. В одному з своiх творiв тАЬПро гiднiсть та вищiсть людинитАЭ вiн стверджуСФ думку, що гiднiсть людини перш за все в багатоманiтних проявах дiяльностi ii рук i розуму. Людина творець великого i прекрасного царства культури. Манеттi наводить приклади результатiв ii дiяльностi: СФгипетськi пiрамiди, всесвiтньо вiдомий Флорентiйський собор, купол якого був зведений Фiлiппо Бруналескi без будь-якого деревяного чи залiзного каркаса; чудесному кораблi аргонавтiв, НоСФвому ковчезi, поетичних творах, художнiх полотнах i т.iн.
Обидвi книги (Манеттi i Валли) були занесенi Ватиканом в iндекс заборонених книг це саме по собi красномовно говорить про iхню значимiсть.
ПрославляСФ гiднiсть людини, велич ii природи i Джованнi Пiко делла Мiрандолла (1463-1494 рр.). Вiн проголошуСФ людину винятковою особою, завдяки наявностi в нiй свободи волi та здатностi до безмежного життСФствердження. В своiй знаменитiй тАЬПромовi про гiднiсть людинитАЭ Пiко делла Мiрандолла говорить про те, що Бог, створюючи людину, дав iй здатнiсть змiнюватись та свободу волi: тАЬТи можеш впасти до тварини i пiднятися до iстоти, подiбноi богу. Тварини народжуються iз черева матерi такими, якими вони повиннi бути. Духи з самого початку такi, якими вони будуть завжди. Тiльки ти один розвиваСФшся, ростеш вiдповiдно до свободи волi. Ти сам творець своСФi долi сказав Творець АдамутАЭ. Тобто, на думку гуманiстiв, людина Ренесансу повинна перебороти античну споглядальнiсть i середньовiчну пасивнiсть у вiдношеннi до зовнiшнього свiту й активно створювати себе та стверджувати в мистецтвi, науцi, практичнiй дiяльностi. Самоформування особистостi СФ для Вiдродження самоцiль. Пiко делла Мiрандолла вважав, що в людинi немаСФ нiякоi обмеженоi природи, вiн може тАЬбути таким, яким хочетАЭ. Таким чином, проголошення свободи i творчостi найiстотнiшими характеристиками людини було великим завоюванням ренесансного гуманiзму.
На зламi XV-XVI ст. гуманiстичне мислення Ренесансу не обмежувалось РЖталiСФю, а захопило i заальпiйськi краiни вiд Англii i Нiдерландiв до Германii i Швейцарii, вiд краiн Пiренейського пiвострова до Польщi i Угорщини (Пiвнiчний Ренесанс). Одним з найвiдомiших мислителiв цiСФi епохи був Еразм Роттердамський (1469-1536 рр.). Еразм Роттердамський вважав необхiдним повернення до iстинноi християнськоi моралi. Християнство повинно позбавитись вiд догматизму, вiд схоластичноi псевдонауковостi, воно повинно стати етикою, що керуватися iстинним вченням Христа. Тобто паганизацiя християнства означала, на думку Еразма, максимальне виявлення його морального змiсту i iгнорування (але не заперечення) догматично-обрядового. Одним з найважливiших принципiв гуманiзму Еразма СФ твердження, що справжнСФ благородство в принципi не залежить вiд походження. Справжня знатнiсть в активнiй i безперервнiй боротьбi за моральну досконалiсть. Стверджуючи природну рiвнiсть всiх людей, Еразм вважав, що природна обдарованiсть не вiдiграСФ важливоi ролi в досягненнi справжнього благородства. Таку роль вiн приписував вихованню i освiтi.
Мiркуючи про людину, захоплюючись справами його розуму i рук, мислителi епохи Вiдродження стверджували самоцiннiсть людини. Разом з тим гуманiсти цiСФi епохи шукали iдеал справедливого i мудрого правителя (така iдея, як вiдомо, була висловлена ще Платоном), але одночасно i гiдного громадянина-патрiота. У iх творах звучить заклопотанiсть станом моральних устоiв як влади, так i народу, але причини порокiв вони бачать у самих людях, у iхнiх моральних принципах i людських якостях. Вони були упевненi, що людина може стати краще, здатна змiнити себе i тим самим вплинути на громадське життя в цiлому.
Так, наприклад, Маттео Пальмiерi (1406-1475 рр.) у своiй промовi, зверненiй до посадових осiб уряду Флоренцii, закликаСФ iх правити по справедливостi, тому що вона СФдина доброчеснiсть, що мiстить у собi всi iншi доброчесностi (цю думку висловлювали Платон й Аристотель). Справедливiсть же основа згоди, згода основа порядку, порядок основа спокiйного i мирного життя. У самiй справедливостi Пальмiерi бачить схильнiсть душi до збереження загальноi користi, до вiддання належного кожному по його заслугах. Тут проглядаСФться iдея про необхiднiсть поСФднання полiтики i моральностi, та iдея, що висловлював ще Платон в працi Держава.
РЖнша думка висловлена в працях вiдомого мислителя цiСФi епохи Нiколло Макiавеллi (1469-1527 рр.). У своСФму знаменитому трактатi тАЬГосудартАЭ вiн стверджуСФ, що полiтика несумiсна з мораллю (тогочасна мораль була невiддiльна вiд релiгii). Полiтичне життя i полiтичнi рiшення повиннi прийматися тiльки виходячи з аналiзу самих полiтичних фактiв. Макiавеллi при цьому не заперечуСФ нi релiгii, нi мор?/p>