Цикл оповiдань РЖ. Нечуя-Левицького про бабу Параску та бабу Палажку: манера оповiдi, конфлiкт, комiчне
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
? аналiз здiйснював через пластичнi малюнки життСФвих колiзiй, майстерно ховаючись за незримого оповiдача. У творi з бабами Палажкою та Параскою суцiльною авторською маскою СФ стилiзацii. Читач сам маСФ думати i робити висновки.
тАЮЩодо мети й змiсту творiв Левицький був строгий реалiст,тАЭ говорить С. РДфремов у своiй роботi тАЮРЖван Левицький-НечуйтАЭ. Вiн критикуСФ письменника, вважаючи, що взагалi його творчiсть являСФться примiтивною у своiй конструкцii та художнiх засобах. Автору не досить, що його образи говорять самi за себе, йому треба пiдкреслити ще, пiдписати i тим ослабити мову художнього образу. Також дослiдник зазначаСФ, що в образах баби Палажки та баби Параски втiлена вся чорна темнота, безпросвiтна, що густим покривалом огорнула украiнське село.
Зробивши певний огляд лiтератури, можна сказати, що майже кожний дослiдник по-своСФму розглядаСФ проблеми циклу оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку. Деякi вважають, що доцiльнiше розглядати питання комiчностi твору, деякi манери оповiдi, а iншi найбiльше звертають увагу на конфлiктнiсть ситуацii. В результатi цього огляд усiх проблем взагалi розподiлений нерацiонально. Так, найменше дослiдники порушують питання манери оповiдi, хоча саме на основi художньоi мови в деякiй мiрi формувалася лiтературна мова.
В той же час найбiльше розглядалася проблема комiчностi твору, адже це перше, на що звертаСФться увага, коли читаСФмо оповiдання РЖ.Нечуя-Левицького.
З цього можна зробити висновок, що творчiсть письменника дослiджувалася недостатньо. Адже вiн виступаСФ не тiльки як продовжувач лiтературних традицiй своiх попередникiв, але й як новатор, який зробив крок у становленнi критичного реалiзму, нових жанрiв великоi прози, у збагаченнi мови художнiх творiв.
Актуальнiсть теми полягаСФ в тому, що не дивлячись на змiну часiв та традицiй, проблеми залишаються тi ж, що i за життя Нечуя-Левицького. У свiтi багато людей, взаСФмини яких часто призводять до комiчностi ситуацiй. Вони так само пiдлягають висмiюванню та сатирi. Часто цi комiчнi ситуацii виникають на основi конфлiкту мiж людьми, якi характеризуються своСФю приватновласницькою натурою, зубожiнням душi. Як i ранiше, висмiюються неуцтво, схильнiсть до найдикiших забобонiв i здатнiсть ворогувати через найменшi дрiбницi.
Мета роботи полягаСФ у висвiтленнi своСФрiдностi народного гумору, манери оповiдi РЖ.С. Нечуя-Левицького та розкриттi ним проблеми конфлiкту у циклi оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку.
Виходячи з мети, ставимо перед собою такi завдання:
охарактеризувати манеру оповiдi письменника у циклi оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку;
проаналiзувати проблему конфлiкту у циклi оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку;
розкрити питання комiчностi ситуацiй у циклi оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку.
ОбСФкт дослiдження: власне цикл оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку, який складаСФться з двох творiв: тАЮНе можна бабi Параii вдержатися на селiтАЭ та тАЮБлагословiть бабi Палажцi скоропостижно вмертитАЭ.
Методи дослiдження, якi будуть використовуватися у роботi: описовий, порiвняльно-iсторичний.
Розглядаючи проблему комiчностi в циклi оповiдань про бабу Параску та бабу Палажку, можна звернутися до багатьох джерел, якi нам дають термiну тАЮкомiчнетАЭ та тАЮгумортАЭ. Наприклад, у тАЮЛiтературознавчому словнику-довiдникутАЭ можна знайти такi визначення: тАЮКомiчне (грецьк. komikos смiшний) категорiя естетики, що характеризуСФ той аспект естетичного свiту, який супроводжуСФться смiхом без спiвчуття, страху i пригнiчення. Тi суспiльнi явища, якi втрачають свою. Доцiльнiсть, необхiднiсть, але претендують на iсторичне буття, вагомiсть, вартiсть, прагнуть видати себе не тим, чим вони СФ насправдi, стають обСФктом комiчного висмiюваннятАЭ.
тАЮГумор (лат. humor волога, рiдина) рiзновид комiчного, вiдображення смiшного в життСФвих явищах i людських характерах. Гумор пiддаСФ осмiянню здебiльшого частковi недолiки загалом позитивних явищ, окремi смiшнi риси в характерi людинитАЭ.
тАЮСловник лiтературознавчих термiнiвтАЭ даСФ трохи iнше визначення комiчного. Це одна з естетичних категорiй: комiчними називають тi явища суспiльного життя та образи мистецтва, якi викликають смiх. В основi комiчного лежить суперечнiсть мiж новим i старим, мiж тим, що народжуСФться, i тим, що вiдходить в минуле, вiдмираСФ.
А в тАЮСловаре литературоведческих терминовтАЭ наявне таке визначення комiчного: тАЮКомiчне суспiльно значуще життСФве протирiччя (мети засобам, форми змiсту, дii обставинам, сутностi ii прояву), яке в мистецтвi являСФться обСФктом особливоi емоцiйно насиченоi естетичноi критики-висмiюваннятАЭ.
Засоби гумору можна звести до двох найтиповiших, найпоширенiших груп:
Ситуацiйнi засоби гумору. При ситуацiйному комiзмi смiшним СФ передусiм сам змiст подii, ситуацii, у яку потрапляють персонажi твору, а не слова, якими цi ситуацii передаються.
Власне мовнi засоби гумору. У цих випадках комiчний ефект досягаСФться суто мовними прийомами комiзму. Найхарактернiшими з них СФ такi:
а) гумористичнi порiвняння часто вживаний у художнiй лiтературi засiб створення образностi: пояснення одного предмета або явища за допомогою iншого, подiбного до нього, в якому потрiбна риса виступаСФ дуже яскраво;
б) гумористичнi евфемiзми (грецьк. euphemismos, вiд eu добре та phemi кажу) благозвучне слово або вираз, вжите для замiни непристойних, небажаних чи заборонених.
г) лiтоти (гр. litotes простота) це показ з художньою метою ознак якогос