Христианська апологетика и патристика в середнi вiки
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
у Василя, як i в неоплатоникiв, онтологiчною базою для виправдання практики магiчних i герметичних мистецтв. Фактура фiзичного земного свiту в трактуваннi Василя також нiчим не вiдрiзняСФться вiд неоплатонiвськоi: складаСФться з чотирьох традицiйних стихiй, перемiшаних мiж собою. Однак Василь йде далi неоплатоникiв в асимiляцii космологiчних iдей Аристотеля: вiн роздiляСФ його розмежування пiдмiсячного i надмiсячного свiтiв, де перший царство нерегулярних, криволiнiйних рухiв, а другий царство порядку i гармонii. ЗасвоюСФ вiн i таку iдею, як iдея про прагнення кожноi речi до властивого iй мiiя i стану, так само як i класифiкацiю видiв руху на природнi, насильницькi i т.п.
Усi перерахованi й iншi запозичення Василя з античноi фiлософii сполучаються в нього зi спробами власне християнськоi чи навiть вузькобiблiйного трактування ряду проблем. Володiючи мистецтвом античноi дiалектики i нiколи не вiдмовляючись вiд можливостi ii застосування до теологiчних питань, вiн усе-таки неодмiнно ставить одкровення вище фiлософського розуму i коректуСФ не вiру розумом, а розум вiрою.
У цiлому про Василя можна сказати, що вiн був не стiльки християнським фiлософом, скiльки церковним iдеологом, що розумiв свою задачу досить прагматично: побудувати свiтогляд, що вiдповiдаСФ вимогам церковноi ортодоксii й одночасно бiльш-менш прийнятне для широкоi маси неофiтiв, що були язичниками. Прихильнiсть до ортодоксii утримувала його вiд занадто вiльного вживання спекулятивного розуму i змушувала найчастiше слiдувати буквi Писання. Навпаки, прихильнiсть до язичеськоi культури змушувала його нерiдко дописувати Писання iншими буквами, узятими з фiлософського арсеналу античностi, насамперед з неоплатонiзму. РЖ Василь цiлком справився зi своСФю задачею.
4. Григорiй Нiзiанзiн, або Богослов
ОднiСФi з головних проблем, яких Григорiй Нiзiанзiн торкаСФться у своiх трактатах, була, проблема спiввiдношення вiри i розуму. Григорiй ставить людський розум i свiтську освiченiсть дуже високо. Своi пiзнання, отриманi в афiнських школах, вiн розглядаСФ як найбiльший пiсля християнськоi вiри дарунок долi. Як i його попередники александрiйцi, Григорiй вважаСФ мудрiсть християнську прямою спадкоСФмицею мудростi язичницкоi. Особливо близькi до християнства, зрозумiло, платоники, що краще усiх мiркували про божество.
Однак розум обмежений, i це виявляСФться вже у вiдношеннi речей, найближчих до нас. Тим бiльше обмежений вiн у дослiдженнi речей божественних. Тому, щоб не вiдхилитися вiд правильноi думки (ортодоксii) i не впасти в СФресь, розум повинний спиратися на вiру як на свою пiдставу. Вiра ж означаСФ беззастережне прийняття авторитету Священного писання й авторитету церкви, тому що остання СФ СФдиним носiСФм священного Переказу. Правда, ця опора на авторитети не означаСФ вигнання розуму з теологii. Вона означаСФ лише обмеження спекулятивноi функцii розуму (фiлософii) задачею пояснення, тлумачення божественного слова (теологii), увязненого в Писаннi i Переказi.
Вiдповiдно до Григорiя, слово Писання у своСФму буквальному значеннi лише почасти виражаСФ той змiст, що вкладаСФ в нього сам бог i який вiдповiдаСФ божественному Слову-Логосу. ЗначеннСФва структура Бiблii багатошарова i вiдповiдаСФ багатошаровiй структурi самого буття. Усi те, що охоплюСФться змiстом Бiблii, пiдроздiляСФться на чотири класи предметiв: 1) те, що в дiйсностi не iснуСФ, але можна виразити в людськiй мовi; 2) те, що iснуСФ в дiйсностi, але в людськiй мовi невимовно; 3) те, що i не iснуСФ, i невимовно; 4) те, що i можна виразити в людськiй мовi, i iснуСФ в дiйсностi.
До першоi категорii речей вiдносяться всi наявнi в Бiблii натуралiстичнi й антропоморфiчнi описи божественного. Будучи в буквальному значеннi неiстинними, вони розрахованi на сприйняття почуттСФвоi, плотськоi людини, здатноi сприймати поки тiльки тiнь вiд iстини, а не ii саму. Так що Старий завiт, насичений почуттСФвими образами, маСФ справу найчастiше з тiнями реальностi, хоча цi тiнi все-таки суть тiнi реальностi справжньоi, а тому, перекручено, цю реальнiсть вiдбивають. До другоi категорii вiдноситься всi тi, що залишаються як би за рядком бiблiйного тексту, оскiльки воно невимовно в доступнiй для людини мовi i незбагненно для людського розуму. Це транiендентна сутнiсть бога, наблизитися до якоi можна лише шляхом негативних визначень. До третьоi категорii вiдноситься нiщо, з якого бог створив свiт. Про нього нiчого не можна сказати, нiчого, тому що його просто немаСФ. До четвертоi вiдносяться тi речi, що iснують саме так, як про iх говорить Бiблiя (у буквальному, iсторичному змiстi). Цi останнi i СФ СФдино адекватними предметами рацiонального збагнення. Це твердження вiри про те, що бог СФ буття, повинне стати вiдправною крапкою для рацiональноi дедукцii.
Свiтло, що виливаСФться вiд РДдиного, у першому випадку СФ свiтло зсередини свiту, у другому потойбiчне свiтло. РДдине неоплатоникiв перевищуСФ розум, а це означаСФ для них, що про нього не може бути висловлене взагалi нiяких позитивних предикатiв: де кiнчаСФться розум, там настаСФ повна тиша, безсловеснiсть. У Григорiя ж i там, де кiнчаСФться розум, ще СФ мiiе для слова, а саме для слова Священного писання. За межами розуму лежить ще вiра. Бiблiйне навчання про бога-батька i бога-сина, про троiстiсть СФдиного бога, про народження бога i втiлення, узагалi про iмена божих, що вiдносяться до первинноi природи бога, це область, позамежна розуму, але усе ще область ?/p>