Христианська апологетика и патристика в середнi вiки
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
християнства як релiгii, вiд рiшення якоi залежало саме його подальше iснування, була задача досягнення органiзацiйноi й iдеологiчноi СФдностi церкви. Розумiючи важливiсть цiСФi задачi, Тертулiан виступав проти будь-яких сепаратистських тенденцiй. Гностицизм був, на його думку, головною причиною сепаратизму. А причиною гностицизму у свою чергу було захоплення фiлософiСФю. Отже, корiнь зла у фiлософii.
РЖдея походження раннiх християнських церков вiд апостолiв була в часи Тертулiана загальнопоширеною. Вона сприяла посиленню християнського традицiоналiзму i фетишизацii. З цього часу собор починаСФ привласнювати собi виключне право тлумачити Писання i Переказ. Вже в нього iстиннiсть навчання ставиться в залежнiсть вiд його iдеологiчноi чистоти, що у свою чергу оцiнюСФться по ступенi вiдповiдностi навчання доктринi пануючоi церкви. Спрощуючи цю позицiю, ii суть можна виразити так: кращий спосiб вишукування iстини це зовсiм ii не шукати, а тiльки пильнiше вслухуватися в те, що говорить офiцiйна церква, усмоктуючи в себе кожне ii слово. Це саме той iдеал, що середньовiчнi церковники намагалися запровадити в життя величезноi маси вiруючих. У перiод раннього середньовiччя в умовах майже загального неуцтва i варварства iм нерiдко вдавалося досягати цiСФi мети, забезпечуючи iдеологiчну монолiтнiсть захiдноСФвропейського свiту цiною майже повного придушення дослiдницького iнтересу. Але з першими ж проблисками освiти iнтимне, дослiдницьке вiдношення до iстини знову повернулося до життя, а церковна iдеологiчна СФднiсть знову i вже назавжди перейшло в область жаданого iдеалу. Початок класичноi патристики
3. Василь Кесарiйський
Усе суще подiляСФться Василем на нестворене i створене. Нествореним СФ тiльки бог у трьох своiх iпостасях. Бог вiчний, незмiнний, маСФ зверхрозум, а тому i незбагненний у своiй сутностi. Вiн СФ чистий дух i чиста транiендентнiсть. Але разом з тим вiн СФ прообраз i демiург всього iснуючого, а тому про нього можна побiчно судити по його добутку. Вiн СФ також та межа (гранична висота), до якоi спрямовуСФться утвiр на шляху до досконалостi i виконання свого призначення. Усе створене створено богом з нiчого, з небуття. Двоiсте походження всього створеного з нiчого i вiд бога визначило СФднiсть у всiх видах пасивного (матерiя) i активного (форма) початкiв. Оскiльки ж пасивне СФ лише зворотна сторона активного, як тiнь зворотна сторона свiтла, остiльки матерiя в змiстi чистоi пасивностi не маСФ дiйсного iснування, а матерiю як вже оформлену, як сукупнiсть тiлесних речей варто вважати створеною богом. На думку Василя, бог не створюСФ спочатку матерiю взагалi, а потiм ii конкретнi види тiл шляхом накладення форми; вiн дiСФ вiдразу конкретнi iндивiдуальнi речi, що укладають у собi пасивний i активний принципи, з цих речей i складаСФться увесь свiт. Таким чином, Василь вiдкидаСФ платонiвське положення про вiчнiсть матерii бога. Усе створене подiляСФться Василем на тимчасове i позачасове. Сам акт створення, про яке говорить Бiблiя, позачасовоi акт. Приводячи першi слова Писання: Спочатку створив бог небо i землю, Василь пiдкреслюСФ, що спочатку саме й означаСФ, що не в часi, бо початок не СФ навiть найменша частка часу, бо воно поза ним. Час же, подiбно вiчностi, у вiдомому змiстi безначальний; вiн не маСФ початку в собi самому. Маючи початок у божественному актi створення, воно СФ лише форма iснування визначеного роду створених речей, а саме речей почуттСФвих, видимих. Свiт тимчасових почуттСФвих речей, що Василь ототожнюСФ з земним свiтом, обмежений небесною тверддю (першим небом у термiнологii каппадокiйцiв), за якоi мiститься область позачасового створеного, що простираСФться аж до кордону чисто духовного буття, друге небо. Тут, мiж першим i другим небом, зосередженi хоча i матерiальнi, однак невидимi iстоти якi можливо пiзнати лише розумом, що нетлiннi, а тому i не пiдданi законам часу. Це область позачасового матерiального свiтла, з якого складаються тiла вищих створених iстот: ангелiв i праведних душ.
З грiхопадiнням людини позбавився свого первiсного статусу i був скинутий у свiт почуттСФвого буття. Тим самим людина утратила свою подобу богу, зберiгши, щоправда, у собi образ бога у виглядi приналежного йому розуму. Вiдповiдно до цiСФi доктрини призначення людини, повернення людиною втраченоi подоби бога, що досягаСФться, по-перше, через очищення (катарсис) душi вiд почуттСФвих пристрастей i прихильностей (що пiднiмаСФ людину до першого неба); по-друге, або просвiтлiнням, осяянням душi мудрiстю, гносисом, тобто свiтлом божественних iстин (так досягаСФться друге небо); нарештi, по-третСФ, устремлiнням душi до самого джерела ii iснування i блаженства як до вищого предмета ii любовi, устремлiнням, що вже не пiддаСФться рацiональному облiку i приводить до всезростаючого ступеня богоуподобления (досягнення третього неба).
В усiх цих мiркуваннях Василя Кесарiйського неважко помiтити вплив неоплатонiзму як у змiстi iхньоi форми, так i змiсту. Справдi, потрiйний розподiл буття на божественне, i почуттСФве надзвичайно схоже на розподiл Платона: РДдине Нус Душпа. Василь зберiгаСФ i платонiвську форму вiдносин мiж цими градацiями сущого: вiдношення образа i прообразу, свiтла i вiдображення. Його позачасовоi ангельський свiт СФ образ i вiдображення свiту вiчний i божественний i прообраз свiту тимчасового.
Космос Василя це космос у високому, античному змiстi цього термiна. Ця унiверсальна космiчна симпатiя служить