Христианська апологетика и патристика в середнi вiки
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
В·нання було б нечестиво, тому що це означало б претендувати на розкриття божественних таСФмниць; у другому випадку шукати те, чого немаСФ, було б просто абсурдно. Тому християни або нечестивцi, або дурнi.
Другий аргумент Цецилiя, прагматичний, випливаСФ з першого i зводиться до наступного. Якщо релiгiйнi предмети недоступнi теоретичному пiзнанню i проте релiгii iснують, то вибiр тiСФi чи iншоi з них СФ справа практичного розуму. Останнiй говорить нам, що краще наслiдувати релiгiю батькiв, що освячена багатовiковою традицiСФю. Вiра у своiх богiв змiцнювала римлян у скореннi цiлого свiту. Самий лад i культура римлян перейнятi язичництвом, i зрада суспiльним богам СФ зрада патрiотизму. Нiяке нове навчання не може виправдати нацiональне вiдступництво.
Третiй аргумент Цецилий направляСФ проти реальноi релiгiйноi практики християн, обвинувачуючи iх у розпустi, iгноруваннi суспiльних iнтересiв, пiдривноi дiяльностi проти держави. Вiн висмiюСФ iхнi варварськi обряди й екстравагантнi марновiрства. Нарештi, Цецилий висловлюСФться i по сутностi християнського вчення, вважаючи в ньому найбiльш абсурдними уявлення про кiнець свiту i воскресiння. На закiнчення Цецилiй зауважуСФ, що сама бiднiсть i незлiченнi нещастя християн служать свiдченням суСФтностi iхньоi релiгii: Що це за бог, що допомагаСФ мерцям i не допомагаСФ живим? Так залишiть вашi благання до бога небесного i звернiть свiй погляд до того, що у ваших нiг.
Отже, Цецилiй, здавалося б, переконливо довiв свiтоглядну, моральну i навiть теологiчну неспроможнiсть християнства, бiльш того, його соцiальну шкоду й iсторичну безперспективнiсть. Але аргументацiя Цецилiя мала безлiч слабких мiiь, що i дозволило Мiнуцiю Фелiксовi допустити ii в такому великому обсязi у свiй християнський дiалог. Головною ii слабiстю був скептицизм. За всiх часiв скептицизм був позицiСФю хитливою i перехiдною; за всiх часiв вiн провокував новий догматизм i фiдеiзм. Затверджуючи незбагненнiсть iстини рацiональними засобами, Цецилiй мимоволi спонукаСФ свого опонента звернутися до засобiв iррацiональних, вiрi. РЖдеологiчний успiх християнства в першi столiття новоi ери багато в чому був зобовязаний саме тiй безнадiйно скептичнiй i песимiстичнiй ситуацii, що склалася в ту епоху в Римськiй iмперii.
РЖнша слабiсть опора на почуття iмперського патрiотизму i нацiональнi традицii. В II ст., тобто в перiод катакомбного християнства, головним обСФктом ненавистi рядових християн були саме римська держава i римськi традицii. Для пригноблених народiв периферii, у середовищi яких народилося християнство, перемоги римськоi зброi були вiсниками рабства i нещадноi експлуатацii. Поява прекрасних храмiв римлян на нових територiях супроводжувалося новими поборами i грандiозними примусовими роботами по iхньому будiвництву. Взагалi Рим бiльшостi народiв представлявся, по слову Апокалiпсиса, блудницей, його патрiотизм iмперiалiзмом, а його полiтеiзм лиховiсним збiговиськом демонiв.
Посилання на моральнiсть були настiльки ж невигiднi, тому що моральний стан язичеського суспiльства II ст. було гранично низьким. Подiбнi ж слабостi мiстилися i у всiх iнших аргументах Цецилiя. РЖ все-таки, як не дивно, цi аргументи були досить сильнi, щоб ще кiлька сторiч утримувати в лонi античноi культури iнтелектуальнi шари римського суспiльства. Вiдчуження iх вiд нього, звичайно, поступово наростало, але аргументи в його захист залишалися власне кажучи тими же, що й у Цецилiя. Такими ж типовими для епохи становлення християнства були i контраргументи Октавiя.
Октавiй насамперед заперечуСФ проти права судити про iстину винятково фiлософам. Кожна людина надiлена природним розумом, тому кожному доступна мудрiсть. Так що теза про те, що було недоступно фiлософам, не доступно нiкому неприйнятна для Октавiя. Щодо важливостi самопiзнання Октавiй говорить, що воно дiйсно важливо, але, по-перше, обмежити розум одним самопiзнанням це значить збiднити його, а по-друге, навiть i самопiзнання неможливе без пiзнання iнших речей. На противагу Цецилiю вiн пiдкреслюСФ красу, гармонiю i доцiльнiсть свiту, що, на його думку, з очевиднiстю вказують на СФдиного розумного творця його. Тi, хто пояснюють пристрiй Вселеноi випадковим збiгом обставин, слiпим випадком, здаються йому позбавленими розуму, почуттiв i навiть очей. Навпаки, тi, хто вмiв дивитися, почувати i мислити пiднесено, давно вже прийшли до iдеi СФдиного бога творця Всесвiту. Серед них були самi освiченi фiлософи греки, такi, як Платон, Гераклiт, Демокрит i навiть Эпiкур.
Вiд констатацii божественноi першооснови Октавiй переходить до твердження ii незбагненностi.
Тут його думка сходиться з думкою Цецилiя, але його агностицизм маСФ не фiлолофсько-скептичний, як у Цецилiя, а сугубо теологiчний характер. Застосовуючи вже знайому нам свiтлову символiку, Мiнуцiй-Октавiй пише: Якщо ми не можемо дивитися на сонце, те як можемо ми дивитися на творця сонця, на саме джерело свiтла? Бога не можна бачити, вiн занадто яскравий для наших очейтАЭ
Наступний аргумент Цецилiя, що ми назвали прагматичним, Октавiй вiдкидаСФ на пiдставi того, що авторитет предкiв не звiльняСФ язичницьку релiгiю вiд ii низинноi сутностi. Вiн посилаСФться на земне походження язичеських вiрувань i на занадто земне походження тих iдолiв, яким язичники поклоняються. Згiдно Мiнуцiю-Октавiю, походження язичества звязане з iсторичними причинами. Першоi з них СФ неуцтво i надмiрна наiвнiсть первiсних народiв. Звiдси вони о