Фiзiологiя рослинноi клiтини
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
?ого стану клiтини чим вища активнiсть спадкоСФмного апарата, тим бiльше iх число. В областi пор iз внутрiшньоi сторони починаСФться щiльний бiлковий шар, що називаСФться фiбрилярною ламiною, чи ядерною пластиною. Вона на всьому протязi пiдсилаСФ внутрiшню мембрану ядра i вiдiграСФ ключову роль як у формуваннi ядерноi оболонки, так i органiзацii нижче розташованого хроматину. Припускають, що полiпептиди ламiни вiдповiдають за руйнування i реорганiзацiю ядерноi оболонки пiд час мiтозу.
Вмiст ядра являСФ собою гелеподiбний матрикс, називаний ядерним соком чи нуклеолплазмою. Вона мiстить рiзнi хiмiчнi речовини - iони, бiлки, ферменти, i нуклеотиди у виглядi колоiдного чи справжнього розчину. У неклеоплазмi розташовуСФться хроматин, що складаСФться з комплексу ДНК. РНК i бiлкiв гiстонiв. Гiстони обСФднанi з ДНК у структури, що нагадують намистини (нуклеосоми) i виконують структуру i регуляторну роль. Пiд час подiлу клiтини хроматин пiддаСФться конденсацii з утворенням туго скручених, спаралiзованих ниток хромосом. Сукупнiсть хромосом у клiтинi називають хромосомним набором. Роздiляють два типи наборiв гаплоiдний i диплоiдний. Гаплоiдний набiр за числом хромосом удвiчi менший диплоiдного i типовий для генеративних клiтин i гаметофiту. Диплоiдний набiр складаСФться з двох гаплоiдних наборiв материнського i батькiвського органiзмiв i мiститься у всiх соматичних клiтинах рослин i тварин.
У неоплазмi ядер рiзних клiтин може знаходитися одне чи кiлька ядерець. На вiдмiну вiд цитоплазматичних органел, ядерце не маСФ мембрани й утворюСФться на певних дiлянках молекул ДНК ядерцевих органiзаторах, на яких знаходиться велике число генiв, що кодують рибосомальну РНК. Так же вiдбуваСФться ii синтез i зСФднання з бiлками при формуваннi великих i малих субодиниць рибосом. Надалi субодиницi через ядернi пори залишають ядро i виходять у цитоплазму, де вiдбуваСФться iх остаточна збiрка у функцiонально зрiлi рибосоми.
8. Ендоплазматична сiтка, будова i функцii
Одним з важливих вiдкриттiв, зроблених за допомогою електронного мiкроскопа, було виявлення в 1945 р. К.Портером складноi системи мембран, що пронизуСФ цитоплазму всiх еукарiотичних клiтин. Ця мережа мембран, що одержала назву ендоплазматична сiтка чи ендоплазматичний ретикулум. ЯвляСФ собою систему субмiкроскопiчних канальцiв, трубочок, округлих пухирцiв i плоских мiшечкiв, обмежених одинарною мембраною. Вважають, що хоча мембрана ЕПС маСФ численi складки i вигини, вона утворюСФ одну, практично безперервну поверхню, що обмежуСФ СФдиний замкнутий мiшок. (рис. 1.14).
Цей внутрiшнiй простiр, який називають порожниною ЕПС, часто займаСФ близько 10-16 % загального обсягу клiтини. Мембрани ЕПС складають СФдине цiле з зовнiшньою ядерною мембраною, але не звязанi з плазмалемою (рис. 1.15). У клiтинах можна видiлити двi функцiонально рiзнi областi ЕПС : шорсткувата (гранулярна) ЕПС, мембрана якоi, так само як i зовнiшня мембрана ядра, усiяна рибосомами, розташованими на зверненiй до цитоплазми сторонi мембрани, i гладенька (гранулярна) ЕПС, позбавлена рибосом. Цi двi областi значно розрiзняються i за формою: шорсткувата ЕПС являСФ собою стiнки сплющених мiшечкiв, якi називають цистернами, а гладеньку НПС складаСФться з мережi тонких трубочок. У гранулярнiй мережi синтезуються рiзнi бiлки. Серед них мембраннi бiлки, у тому числi й глюкопротеiди, ферменти, необхiднi для синтезу полiсахаридних клiтинах стiнок та iншi. Транспортуючись по цистернах, деякi з цих сполук доставляються в апарат Гольджi, вiдтiля вони виходять назовнi або надходять в iншi органели чи вiдкладаються у виглядi запасних гранул. РЖншi бiлковi речовини пiсля синтезу видiляються в цитозоль для використання в цiй же клiтинi.
По канальцях i трубочках ЕПС здiйснюСФться не тiльки транспорт речовин усерединi клiтини. Вона бере участь також у мiжклiтинних взаСФмодiях через плазмодесми, звязуючи цитоплазми клiтин у СФдину систему - симпласт.
9. Рибосоми, будова i функцii
Рибосомами називають сферичнi чи грибоподiбнi, дуже дрiбнi органели дiаметром близько 22 нм. Вони були вперше описанi i 1953 роцi американським бiологом Д.Е.Паладе, який довiв, що рибосоми являють собою нуклеопротеiди.
Кожна рибосома складаСФться з двох субодиниць великоi i малоi. Для характеристики рибосом використовують iхню властивiсть, як i всяких часток i молекул, осаджуватися з постiйною швидкiстю пiд дiСФю вiдцентровоi сили при диференцiйованому центрифугуваннi. Дослiди по седиментацii виявили iснування двох головних типiв рибосом, що були названi 70S i 80S рибосомами. Перший тип являСФться у прокарiот, а бiльшi 80 S рибосомами в еукарiотичних клiтинах (ри.с.1.16).
Рис. 1.16. Порiвняння структур прокарiотичних i еукарiотичних рибосом. Незважаючи на розходження в структурi, цi рибосоми дуже подiбнi у функцiональному вiдношеннi.
Рибосоми з константою седиментацii 70 S подiляють на субодиницi 50S i 30S, а 80S рибосоми - на субодиницi 60S i 40S. Розпад на субодиницi вiдбуваСФться при зниженнi в середовищi концентрацii двовалентних iонiв металiв (Mg, Ca, Co, Mn). Цей процес зворотний : при вiдновленнi концентрацii iонiв субодиницi обСФднуються, утворюючи нативнi рибосоми. Рибосоми складаються з приблизно рiвних за масою кiлькiстю РНК i бiлка, тобто являють собою рибонуклеопротеiновi частки. РНК, що входить до iх складу, наз