Урбанiзацiя як всесвiтнiй процес. Географiя найбiльших мегалополiсiв свiту
Информация - География
Другие материалы по предмету География
свiту, у 1905р. 29%, а в 1990р. 45%. У середньому мiське населення щорiчно збiльшуСФться приблизно на 50 млн. чоловiк. До 2000 р., згiдно з прогнозами демографiв, частка городян може перевищити 50%.
Друга риса населення i господарство в основному у великих мiстах. Це порозумiваСФться насамперед характером виробництва, ускладненням його звязкiв з наукою. Крiм того, великi мiста звичайно повнiше задовольняють духовнi запити людей, краще забезпечують достаток i розмаiтiсть товарiв i послуг, доступ до сховищ iнформацii.
На початку XX столiття у свiтi нараховувалося 360 великих мiст, у яких проживало лише 5% усього населення. Наприкiнцi 80-х рр. таких мiст було вже 2,5 тис., а частка iх у свiтовому населеннi перевищила 1/3. До початку XXI столiття число великих мiст досягне 4 тис.
Серед великих мiст прийнято особливо видiлити найбiльшi мiста мiльйонери з населенням, понад 1 млн. жителiв. РЖсторично першим мiстом був Рим у часи Юлiя Цезаря.
На початку XX столiття iх було всього 10, на початку 80-х рр. бiльше 200, а до кiнця столiття число iх перевищить 400. У Росii в 1992 р. нараховувалося 13 таких мiст. Бiльш 30 тАЬсупермiсттАЭ свiту вже мають понад 5 млн. жителiв кожний.
Третя риса тАЬрозпiзнаннятАЬ мiста розширення його територii. Для сучасноi урбанiзацii особливо характерний перехiд вiд компактного мiста до мiських агломерацiй територiальним угрупованням мiських i сiльських поселень. Ядрами найбiльших мiських агломерацiй найчастiше стають столицi, найбiльш важливi промисловi i портовi центри.
Найбiльшi мiськi агломерацii склалися навколо Мехiко, Токiо, Сан-Пауло i Нью-Йорку: у них проживають по 16-20 млн. чоловiк. У Росii з декiлькох десяткiв великих агломерацiй найбiльша Московська з населенням 13,5 млн. чоловiк; вона включаСФ близько 100 мiських i кiлька тисяч сiльських поселень.
Згiдно з наявними прогнозами до кiнця XX столiття число найбiльших агломерацiй значно зросте.
Багато хто з них трансформуються в ще бiльш великi утворення урбанiзацiйнi райони i зони.
3. Рiвнi i темпи урбанiзацii
Незважаючи на наявнiсть загальних рис урбанiзацii як всесвiтнього процесу в рiзних краiнах i регiонах вона маСФ своi особливостi, що, насамперед, знаходять вираження в рiзних рiвнях i темпах урбанiзацii.
За рiвнем урбанiзацii всi краiни свiту можна подiлити на 3 великi групи. Але основнi розходження можна спостерiгати мiж бiльш i менш розвинутими краiнами. На початку 90-х рр. у розвинутих краiнах рiвень урбанiзацii в середньому складав 72%, а в краiнах, що розвиваються 33%.
Темпи урбанiзацii багато в чому залежать вiд ii рiвня. У бiльшостi економiчно розвинутих краiн, що досягли високого рiвня урбанiзацii, частка мiського населення останнiм часом росте порiвняно повiльно, а число жителiв у столицях i iнших самих великих мiстах, як правило, навiть зменшуСФться. Багато городян тепер прагнуть жити не в центрах великих мiст, а в пригородах i сiльськiй мiiевостi. Це порозумiваСФться подорожчанням iнженерного устаткування, крайнiм ускладненням транспортних проблем, забрудненням навколишнього середовища. Але урбанiзацiя продовжуСФ розвиватися всередину, здобуваючи новi форми. У краiнах, що розвиваються, де рiвень урбанiзацii значно бiльш низький, вона продовжуСФ рости вшир, а мiське населення швидко збiльшуСФться. Нинi на iхню частку приходиться бiльш 4/5 усього щорiчного приросту числа мiських жителiв, а абсолютне число городян уже набагато перевищило iхнСФ число в економiчно розвинутих краiнах. Це явище, що одержало в науцi найменування мiського вибуху, стало одним з найважливiших факторiв усього соцiально-економiчного розвитку краiн, що розвиваються. Однак рiст населення мiст у цих регiонах набагато випереджаСФ iхнiй реальний розвиток. Вiн вiдбуваСФться значною мiрою завдяки постiйному тАЬвиштовхуваннютАЭ надлишкового сiльського населення в мiста, особливо великi. При цьому незаможне населення звичайно селиться на окраiнах великих мiст, де виникають пояси убогостi. Повна, як iнодi говорять, тАЬтрущобна урбанiзацiятАЭ прийняла дуже великi розмiри. От чому в рядi мiжнародних документiв говориться про кризу урбанiзацii в краiнах, що розвиваються. Але вона продовжуСФ залишатися в основному стихiйною i неупорядкованою.
В економiчно розвинутих краiнах, навпаки, проводяться великi зусилля по регулюванню процесу урбанiзацii, керуванню ними. У цiй роботi, що нерiдко здiйснюСФться методом проб i помилок, поряд з державними органами беруть участь архiтектори, демографи, географи, економiсти, соцiологи, представники багатьох iнших наук. Сучаснi процеси росту, склад i розмiщення населення викликають багато складних проблем, деякi з яких носять всесвiтнiй характер, а деякi специфiчнi для краiн рiзних типiв. Найбiльш важливi з них триваючий швидкий рiст населення свiту, мiжнацiональнi вiдносини, урбанiзацiя.
Майже всi проблеми свiтового народонаселення, як нiколи колись, найтiснiшим образом переплiтаються в процесi свiтовоi урбанiзацii. У найбiльш концентрованiй формi вони виявляються в мiстах. Там же сконцентровано дуже часто до крайнiх меж саме населення i виробництво. Урбанiзацiя складний рiзноманiтний процес, що торкаСФться всiх сторiн свiтового життя. Тому вiн одержав широке вiдображення в лiтературi, насамперед у економiко - i соцiально - географiчнiй. Вiдзначимо лише деякi особливостi свiтовоi урбанiзацii на порозi третього тисячолiття. Урбанiзацiя як i ранiше продовжуСФться швидкими темпами в рiзних формах у краiнах рiзного рiвня розвитку, у неоднакови