Украiнськi народнi оповiдi та перекази про легендарних людей i народи
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
язнення нечистих язикiв. Давнiй лiтописець записав таку оповiдь новгородця Гюряти Роговича. Послав Гюрята отрока свого в Югорську землю. Югорець сказав отроковi: дивнi у нас речi вiдбуваються... там, де гори виходять до моря, а iхнi вершини аж небес сягають, у горах тих гук великий i гомiн, i крешуть гори тi, що хочуть звiдти прорубатися: i в горi тiй прорубане вiконце мале, i туди говорять, хоч ми не розумiСФмо мови iхньоi, та вони показують на залiзо i махають рукою, просячи залiза. РД путь до гiр непрохiдними урвищами, снiгом i лiсом, тим шляхом нiколи до них не дiйдеш; а СФ й вiддалiк на пiвночi. З приводу цiСФi оповiдi лiтописець зауважуСФ: Цi люди увязненi (заклепанi) царем Александром Македонським. У подорожi Василя Гогари (1634 рiк) читаСФмо: Та в тiй же грузинськiй землi мiж гiр високих i снiжних у непрохiдних мiiях СФ шпарини землi, i в них загнано диких звiрiв Гога i Магога, а загнав тих звiрiв Александр Македонський. У вустах великоруського народу оповiдка про народи, заклепанi в горах Александром Македонським, набула такого вигляду. Жив на свiтi цар: iмя його було Александр Македонський. Це було за давнiх часiв, давно-давно, так що нi дiди, нi прадiди, нi прапрадiди, нi пращури не памятають. Цей цар був з богатирiв богатир. Жоден силач на свiтi не мiг перемогти його. Вiн любив воювати, i вiйсько в нього було геть чисто з богатирiв. На кого не пiде вiйною цар Александр Македонський всiх переможе. РЖ пiдкорив вiн пiд свою владу всi царства земнi. РЖ зайшов вiн на край свiту i знайшов такi народи, що сам, хоч який був хоробрий, вжахнувся iх: жорстокiшi вiд лютих звiрiв i iдять людей; у декого з них одне око i те в лобi, а у декого три ока; у декого одна тiльки нога, а в декого три, i бiгають вони так швидко, як летить з лука стрiла. Називалися цi народи гоги i магоги. Однак цар Александр Македонський цих поганських народiв не злякався; почав вiн з ними воювати. Чи довго, чи недовго вiн з ними вiв вiйну це невiдомо; тiльки поганськi народи злякалися i кинулися вiд нього навтьоки. Вiн за ними, гнав-гнав, i загнав у такi нетрища, провалля i гори, що нi в казцi сказати, нi пером описати. Отам вони й сховалися вiд царя Александра Македонського. Що ж учинив з ними цар Александр? Вiн зСФднав над ними одну гору з другою склепiнням, i поставив на склепiннi сурми, i пiшов назад у свою землю. Подмуть вiтри в сурми i здiйметься страшне виття; сидячи там, вони гукають: О, мабуть, ще живий Александр Македонський! Цi гоги й магоги досi ще живi i тремтять перед Александром, а вийдуть звiдти перед самою кончиною свiту.
ЗапозичуСФмо у професора М. Ф. Сумцова таку довiдку про Гога й Магога. Гог згадуСФться у пророка РДзекiiля (роздiли 3839) як завойовник, що поселився в землi Магога. Знатник РЖван Богослов, кажучи про часи антихриста, також згадуСФ Гога i Магога (Апокалiпсис, 20, 8). За свiдченням Плiнiя (кн. V, с. 25), пiд iменами Гога i Магога малися на увазi iнодi царi Ассирii i навколишнiх краiн. Але в пророцтвi мiститься алегорiя, i вчителi Церкви його прикладають то до туркiв, що ведуть битву з християнами, то до скiфiв (Плюшар. Энциклопедический словарь. Т. ХШ. С. 325). У Месii Правдивому Галятовського Гог i Магог згадуються в поясненнi 6 i 18 пророцтв у першому випадку в значеннi народiв, увязнених у гори Александром Македонським, у другому Гог у значеннi антихриста, а Магог його воiнства. Перед кiнцем свiту РЖсус розiбСФ Гога i Магога на РДлеонськiй горi, до того ж на полi битви буде стiльки списiв i лукiв, що СФвреi могли б використовувати iх для спалення дров упродовж семи рокiв. У Вiнцi Вiри Симеона Полоцького викладено рiзнi думки церковних письменникiв про Гога i Магога. За одними, Гог i Магог заклятi вороги, замкненi в горах; за iншими, пiд iменем Гога мали на увазi пiдданих антихриста, що дiяли проти християн таСФмно, а пiд iменем Магога слуг антихриста, що дiяли проти них же вiдкрито.
Та особливо змiцненню в народi вiри в iснування песиголовцiв-людожерiв сприяли церковний живопис та iконопис. У дослiдженнi Ровинського вмiщено опис Страшного суду за Клинцiвським первотвором з такими словами: Осторонь Мойсей показуСФ жидам Христа...
1) стоять жидове,
2) стоять литва,
3) синi аравляни,
4) iндiяни,
5) iзмаiльтяни, песячi голови,
6) турки,
7) сарацини,
8) нiмцi,
9) ляхи,
10) русь...
Зображення песячих голiв зустрiчаСФться в старовинних руських мiнiатюрах. Так само зображення людини з собачою або вовчою головою, i до того ж велетня, нашi предки бачили в церквах, в iконному зображеннi мученика Христофора. Святий цей, за грецькими легендами, виводиться з краiни кiно- кефалiв-песиголовцiв i розмовляти вiн почав по-людськи лише тодi, коли янгол торкнувся його вуст. Цей геркулес християнських легенд зображувався на православному Сходi не лише велетнем, а й подiбним до СФгипетського шакалоголового Анубiса, слуги Гороса, сина Озiрiсова. Так вiн зображувався у нас на старовинних iконах, згiдно з проложними житiями.
Знiмок з однiСФi такоi мiнiатюри з рукописного Апокалiпсиса XVI столiття можна бачити в II томi Исторических очерков Буслаева, с. 147.
Acta Sanctazum, вид. Баландистiв, 25 липня. В цитованому нами вище дослiдженнi п. Ровинського вмiщено два зображення мученика Христофора з вовчою головою, зроблених у Росii ще в XIII ст. (III, 634 i IV, 772). Змiст легенди про святого Христофора сповнений високоi поезii. В давнi часи жив на свiтi славний велет Оферуш. Вiн був такого зросту, що коли померла його мати, i Оферуш, бажаючи н