Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин та свiйську птицю
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
Реферат на тему
Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин та свiйську птицю
1. Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин
Походження свiйських тварин, iхнi характернi особливостi, iнодi й самий зовнiшнiй вигляд оточенi багатьма украiнськими легендами та переказами. До того ж, бiльшiсть перебуваСФ в щонайщiльнiшому й найбезпосереднiшому звязку з тими чи iншими апокрифами, а деякi ТСрунтуються на давнiх релiгiйно-мiфiчних поглядах народу на природу.
Кiнь (свiйський) це, як ми знаСФмо вже, перетворений янголом, за велiнням Господа, диявол. В Ушицькому повiтi кажуть, що диявол взагалi може перетворюватися на всяких тварин. РЖ ось, коли вiн якось обернувся конем, "Господь так його благословив", що вiн уже навiки й лишився конем. Особливiстю коня, яка впадаСФ в око, мiж iншим, СФ те, що вiн безперервно iсть i нiколи не наiдаСФться. Особливiсть ця СФ наслiдком прокляття коня. Коли Господь народився на землi, то покладений був у ясла. Вiл не тiльки не торкався до жодноi стеблинки сiна з ясел, але ще й зiгрiвав Богодитину своiм диханням. А кiнь, що стояв з другого боку, повисмикував усе сiно, яке лиш було в яслах. Тодi Пресвята Богородиця промовила: "Тож будеш ти, добрий волику, завжди ситим у Бога; а ти, коню, будеш завжди голодним, хоч i iстимеш досхочу". РЖ дiйсно, цi слова Богоматерi справдилися: кiнь, скiльки не iсть, завжди голодний; а вiл, якщо голодний, може задовольнитися ремиТСанням (Подiльська губернiя).
Про ненажерливiсть коня кажуть ще й таке (Луцький повiт). Коли всi звiрi прийшли вклонитися новонародженому Спасителю, кiнь, пiдступивши до сiна, на яке покладено було Богодитину, заходився те сiно iсти, за що й приречений Господом на вiчну ненажерливiсть.
А в Старобiльському повiтi i той, i iнший перекази дещо перекрученi, але при цьому доповненi новою подробицею. Спаситель прокляв коня за те, що коли Вiн переховувався од "жидiв" i забрався в ясла, кiнь своСФю мордою повикидав звiдти усе сiно i таким чином вiдкрив переслiдувачам Спасителя. Як проклятий Богом, кiнь не годиться в iжу. Конi перебувають пiд заступництвом святого великомученика Георгiя Побiдоноiя, який захищаСФ iх од вовчого нападу. 23 квiтня (за старим стилем. Ред.) пiдстригають лошатам гриви й хвости i випускають iх на пасовисько до сходу сонця, на росу (Житомирський повiт). Найкращих коней подобаСФ домовик, який заплiтаСФ iм гриву в косицi i iздить на них цiлу нiч верхи у стайнi, так що врештi-решт може геть загнати коня. Тому в стайнi разом з конем ставлять цапа або пiдвiшують до стелi вбиту ворону, сову чи сороку, на яких домовик i iздить (Харкiвський та Старобiльський повiти). Якщо домовик заплiтаСФ коневi гриву значить, вiн (кiнь або масть його) прийшовся до дому.
У стайнi на порозi прибивають пiдкову або цвях, щоб злодii не вкрали коня. Через те мiiе, де качався кiнь, не слiд переходити: "лишай нападе"; а якщо трапиться кому перейти ненароком, то вiн мусить тричi сплюнути й сказати: "Нехай тодi мене лишай нападе, як кiнь (жеребець) лоша приведе". Кiнь за дванадцять днiв наперед чуСФ весiлля або весну: "чуСФ на себе лиху годину", що вiн матиме тяжку роботу (Чернiгiвська губернiя).
Воли (Bos) i вiслюки (свiйський Equus asinus) створенi Богом i вважаються благословенними за те, що, коли новонароджену Богодитину було покладено до ясел, воли й вiслюки вкривали ii соломою i зiгрiвали своiм диханням (Подiльська губернiя, Лiтинський повiт). Воли напередоднi Нового року (в Луцькому повiтi напередоднi Рiздва Христового) набувають здатностi розмовляти людською мовою.
Один господар, довiдавшись од людей про те, що воли проти Нового року розмовляють мiж собою людським голосом, вирiшив пiдслухати iхнi розмови. Ось i залiг вiн на нiч у яслах. Лежав так вiн, може, до пiвночi, нiчого не чути. Тихо в оборi (у воловнику, в загородi), воли полягали, ремиТСають собi. Лежали воли, лежали, а тодi один раптом пiдводиться. А другий i каже до нього: "Чого ти не лежиш, нащо ноги томиш?" Господар в яслах нашорошив вуха i слухаСФ. Той вiл, що пiдвiвся, каже: "Як то ми далi житимемо, адже в нашого господаря дуже мало сiна? А до весни ще далеко, то чим же вiн нас прогодуСФ?" А господар все слухаСФ та дивуСФться. Тi воли, що лежали, кажуть: "Нiчого, що в нашого господаря мало сiна; СФ ще в нього цiла скирта соломи, що вже три роки як стоiть. ЦiСФю соломою господар i годуватиме нас до нового сiна. Якби вiн обмолотив цю скирту, то набрав би ще корцiв (корець дорiвнюСФ чотирьом мiрам) зо два жита. Ну, та господар не обмолочуватиме тiСФi соломи, бо, як тiльки обмолотить, то й помре; лише тим ми i поживимося, що в соломi лишилося де-не-де зернятко". Отак це розмовляють мiж собою воли, а господар все те чуСФ. Може, в тi часи жито було дороге платили, оце як i зараз, по три карбованцi за корець, тiльки господар замислився хочеться йому обмолотити ту солому. МiркуСФ: "Обмолочу та продам ось i куплю волам сiна". До того ж, вiн чув, що казали воли, страшно молотити! Крутивсь, крутивсь господар, а тодi не стерпiв-таки: "Де, думаСФ, валяються два корцi жита?" Одразу ж умовив молотьбитiв: змолотили солому. Вимолотили вони й зерно, однак господар справдi потiм недовго й жив: як говорили воли, так i збулося (Киiвська губернiя).
У Лiтинському повiтi записано таку оповiдь. Один дуже скупий чоловiк, маючи намiр пересвiдчитися в тому, чи справдi воли розмовляють мiж собою людською мовою напередоднi Нового року, сховався зв