Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин та свiйську птицю
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
?али котовi". "Ходiть же й вiзьмiть його в кота". Собаки пiшли до кота i зажадали в нього свiй документ, але документа в кота вже не було: його вкрали мишi i зiли. Так собаки мусили залишитися на землi й живуть на нiй дотепер. Тому й нинi людина переслiдуСФ собаку, собака кiшку, а кiшка мишей; i собаки, й коти, i мишi завжди будуть мiж собою непримиренними ворогами".
Питання власне про те, чому мiж собаками й котами пануСФ непримиренна ворожнеча, легендою, записаною Т. Зiнькiвським, розвязуСФться дещо iнакше. Якось був такий неврожай, що гинули вiд голоду i люди, й собаки. Один собака пiшов до Бога просити хлiба. Бог дав йому потрошку всякого нивя, дав до того ж i розписку. А в тiй розпиii було сказано: що сам господар iстиме, те щоб давав i собацi. Повернувся собака додому, вiддав господарю все те нивя. Господар засiяв його, вродило. iсть сам господар, i собацi даСФ те ж саме. Ходить собака подвiрям i мокне в негоду пiд дощем. Приходить вiн до кота й каже: "На, братику-котику, тобi цю цидулочку: ти в хатi, в сухому сидиш, то в тебе цидулочка нiколи не змокне". Сидить собi кiт у хатi, а коли надворi похолоднiшало, вiн залiз у пiч. Господиня розпалила в печi, а кiт як вистрибне звiдтiля, та й забув прихопити iз собою з печi розписочку.
Варить господар собi iсти, та вже бiльше й не даСФ собацi того, що сам iсть, а замiшуСФ висiвки, даСФ помиi... Собака бачить, що господар не даСФ йому вже бiльше того, що iсть сам, прийшов до кота й питаСФ: "А де та цидулочка, що я дав тобi на зберiгання?" "Я, каже кiт, сидiв у печi, грiвся, а господиня раптом розпалила пiч. Я вискочив, та й забув у печi цидулочку, то вона там i згорiла". Вiдтодi собаки стали шарпати котiв, i нiколи вони не можуть ужитися.
Якщо собака риСФ ямки, то хто-небудь помре в домi; якщо виСФ буде пожежа.
Серед собак особливими властивостями вирiзняСФться так званий ярчук. В деяких мiiевостях (Старобiльський, Лiтинський повiти) будь-якого взагалi першонародженого собаку вважають ярчуком; у Луцькому повiтi кажуть так: якщо перше цуценя-сука приведе перше цуценя-самку, а ця в свою чергу приведе першого цуценя-самця, то це й буде ярчук. У ярчукiв СФ вовчий зуб, i вони страшенно лютi й надзвичайно дужi. Рана вiд укусу ярчука дуже небезпечна, i ii важко загоiти. Ярчук бере вовка i маСФ здатнiсть бачити й проганяти злих духiв, а також бачити вiдьом, яким заважаСФ ходити в чужi корiвники й видоювати з корiв молоко. Виростити ярчука важко, тому що вiдьми до досягнення ярчуками рiчного вiку, коли вони входять у повну силу, всiляко намагаються звести iх.
Собаку не слiд убивати з рушницi: та зiпсуСФться й не буде придатна вже для полювання. Якщо когось укусить собака, то треба засипати рану його ж перепаленою шерстю: це найкращий i найнадiйнiший засiб. Хто обдере iз собаки шкуру, тому цiлий рiк не можна ходити до церкви грiх (Старобiльський повiт), а якщо вiн колотиме пiсля того кабана, то сало смердiтиме.
Кiт (свiйський Felis maniculata domestica) створений Богом. Вiн тварина добра i друг людини, що оберiгаСФ його вiд усього злого (Лiтинський повiт). В Ушицькому повiтi про походження кота розповiдають таке. Чорт, перекинувшись на мишу, плив через море, аби спокусити РДву. Пресвята Дiва, побачивши це, кинула Свою рукавицю. З цiСФi рукавицi зробився кiт, який в ту ж хвилину зжер чорта. Отже, хоч кiт i походить з рукавицi Пресвятоi Богородицi, вiн усе-таки тварина нечиста, бо зiв чорта. Вiн володiСФ деякими недобрими властивостями. У хвостi в нього СФ отрута, що викликаСФ в людей нежить, коли кiт напСФться води з посудини, з якоi пСФ людина (Житомирський, Старобiльський та Проскурiвський повiти), або коли сплять з котом (Старобiльський повiт). Щоб убезпечитися вiд цього, котовi одтинають кiнець хвоста (Проскурiвський i Житомирський повiти). Якщо кудись iдеш, то в жодному разi не можна брати з собою кота, iнакше кiнь стане в дорозi (Старобiльський i Таращанський повiти). До кого приблудиться кiт, та людина неодмiнно зубожiСФ; i навпаки, якщо приблудиться собака, то це на щастя й достаток. Коли кiшка перебiжить дорогу, то чекай невдачi, або ж здохне кiнь; для вiдвернення лиха треба кинути паличку так, щоб вона перелетiла навхрест через слiд кiшки. Якоi мастi кiт приживеться у домi, такоi мастi треба тримати й худобу: домовик одразу ж задушить кота, якщо лиш йому буде не до вподоби його шерсть (Старобiльський повiт). Кiт, який прожив дванадцять рокiв, перестаСФ муркотiти i стаСФ таким лютим, що може задушити людину, чому його тодi здебiльшого й забивають (Проскурiвський повiт).
2. Украiнськi легенди та перекази про свiйську птицю
У щонайбезпосереднiшому звязку як з апокрифами, так i з давнiми релiгiйно-мiфiчними поглядами на природу. Зi свiйських птахiв украiнськi легенди та перекази розповiдають про курей, гусей, качок, iндикiв, голубiв i павича.
Курка походить iз землi (Ушицький повiт). Але погляди на неi розходяться до цiлковитоi протилежностi навiть у мiiевостях, що належать до одного й того ж повiту. Так, у слободi Бiло-Куракинiй Старобiльського повiту ii вважають Божою птицею, тому що, коли народився РЖсус Христос, вона кiгтями загребла Його, щоб не знайшов Новонародженого який-небудь РЖрод; а в слободi Микiльськiй того ж повiту курку вважають проклятою Господом за те, що коли Спаситель переховувався вiд "жидiв", то кури вигребли Його ногами. Ось тому курей i не освячують на Великдень i не iдять курячих нiжок; втiм, сама курка птаха благословенна за яйця, що вона iх несе i що освячуються разом з паскою. Така ж рiзноголосиця