Украiнськi легенди та перекази про свiйських тварин та свiйську птицю
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ажають перевертнем (вовкулакою) "жидiвки". Пiд час земного життя Спасителя "жиди" якось, спокушаючи Його, накрили "жидiвку ночвами" й запитали: "Якщо Ти Бог, то вiдгадай, що сховано пiд ночвами?" Спаситель, як Бог, знав, звiсно, що пiд ночвами "жидiвка", але, щоб покарати тих, хто випробовував Його, вiдповiв: "Пiд ночвами свиня". РЖ з "жидiвки" справдi зробилася свиня. Тепер свиню називають "жидiвською тiткою", i "жиди" не iдять свинини, як свого тiла. У Харкiвському повiтi ця легенда переповiдаСФться в трохи змiненому виглядi. Коли ходив Спаситель по землi, то зайшов Вiн якось до "жида". А "жид" сховав жiнку й дiтей пiд ночви та й каже: "Якщо Ти Бог, то вiдгадай, що там?" "А що ж там?" вiдповiдаСФ Спаситель "Свинi". Пiдняли ночви, коли там свиня з поросятами. Ото через те "жиди" й не iдять свинини.
Цi легенди, вочевидь, СФ вiдлунням одного з епiзодiв в апокрифiчному Evangelium Infantiae "Дитинствi РЖсуса Христа", де розповiдаСФться про тимчасове перетворення Господом дiтей на козенят. А в гасконськiй казцi мова йде про те, що раз якось Господь зайшов у дiм до однiСФi жiнки. Тут вiн почув у сусiднiй кiмнатi галас, який зчинили дiти, й запитав, хто там галасуСФ. "Там моi поросята", розповiла жiнка, i дiти ii обернулися на поросят. Мати кинулась навздогiн за Спасителем, який вже пiшов собi, iз благанням, щоб Вiн повернув дiтям людську подобу. Спаситель виконав ii прохання, та при цьому попередив, щоб вона надалi нiколи не брехала.
Питання про те, чому Господь благословив свинину в iжу людинi i чому прийнято освячувати на Великдень свиняче сало й поросят, розвязуСФ легенда, записана в Марiупольському повiтi. Коли Христа шукали "жиди", Вiн сховався вiд переслiдувачiв в ясла з сiном. Конi зверху зiли сiно, тодi Христос заховався глибше. Кури розгрiбали сiно й вигребли Христа. "Жиди" схопили Його й стали було мучити. Христу вдалося якось визволитися, i Вiн сховався в солому. Свинi нумо рити ту солому, i зарили Його ще глибше. Ось чому "жиди" тепер такi ласi до курей, а свиней зовсiм не iдять. Нам, хрещеним, Бог благословив свинину, через що ми й освячуСФмо сало (i поросят) з паскою.
Загодовувати свиню належить тому, хто сам багато iсть; доглядати за нею протягом годiвлi маСФ одна людина. РЖ те й iнше роблять для того, щоб свиня швидше й дужче товстiшала. РД такi знахарки, котрi замовляють на хлiбi й дають його потiм зiсти свинi, щоб вона добре iла i швидко годилася на сало.
У Старобiльському повiтi розповiдають, що одна жiнка нашептала на скибцi хлiба, поклала його на стiл, щоб дати потiм кабановi, аби вiн через два мiсяцi уже був готовий. Маленький син знахарки схопив нашептану скибку i зiв. Пiсля цього вiн став так багато iсти й так сильно жирiти, що через два мiсяцi, коли надiйшов призначений для забою кабана час, помер вiд ожирiння.
Собака (дворовий Сапiв ТСатiiiагiз сiотезгiсш) створений дияволом з глини (Ушицький повiт); проте вiн СФ найближчою до людини твариною i СФдиним його вiрним i надiйним другом. Злiпивши першу людину й лишивши ii просушуватися на сонцi, Господь приставляСФ сторожувати собаку. Щоправда, вiн виявився цього разу поганим сторожем; правда й те, що легенди не забули вiдзначити жадiбнiсть "блукаючих" (бездомних тих, що не мають господаря) собак, якi не проти, аби поживитися всiм, що лиш погано, без догляду, лежить. Не повторюючись, наведемо на доповнення одну невелику легенду, записану в Харкiвському повiтi, про те, як собака, створений спершу голим, одержав потiм од Бога шерсть. Злiпив Бог людину з глини i поставив сохнути, наказавши собацi стерегти и, а Сам пiшов Собi. Ось собака стерiг, стерiг, замерз i заснув (вiн тодi голий був, без шерстi). Йшов мимо чорт, угледiв людину, роздер навпiл iй груди, нахаркав туди, тодi склав, як було, i знову поставив. ПовертаСФться Бог. Удмухнув у людину безсмертну душу, а людина раптом почала харкати. Бог тодi до собаки: "Як же ти не встерiг?" "А я, каже, Господи, змерз та й заснув. Дай менi шерсть, тодi вiрно стерегтиму". Бог дав йому пiсля того шерсть, а людина так i зосталась назавжди вже з харкотинням.
У Лiтинському повiтi, ймовiрно, пiд впливом бiблiйноi оповiдi про покарання пророком РДлисеСФм дiтей, що насмiхалися з нього (Друга Книга Царiв: 2,2324), а також пiд впливом апокрифiчного Infantiae Evangelium i рiзних легенд про перетворення людей за провини на тих чи iнших тварин, вважають собаку перевертнем дитини. Коли Спаситель ходив по землi, то в одному селi хлопчик особливо переслiдував Його, бiгаючи за ним i гавкаючи, подiбно до собаки. Спаситель прокляв хлопчика за це i перетворив його на собаку.
Легенда про те, що собака був спочатку без шерстi, а також про вмiння собак деяких порiд невтомно плавати i навiть пiрнати, мабуть, дали початок легендi про те, що собаки перш жили у водi, i тiльки згодом уже стали жити на землi. Якось iшов чоловiк на полювання i, зустрiвши двох звiрят, запитав iх, звiдки вони. Звiрята вiдповiли: "Ми жили у водi, а тепер житимемо на землi". "Як ви зветеся?" спитав чоловiк. "Собаки". "Як я можу пересвiдчитися?" Собаки вийняли своi документи й показали йому. Тодi чоловiк той каже до них: "Дивiться, вам дозволено жити на землi всього лиш один рiк, а по закiнченнi цього часу знову треба йти у воду". Через рiк зустрiвся вiн знову з тими ж звiрятами i став сварити iх за те, що й досi живуть на землi, коли термiн вже вийшов. "Без документа нам не можна йти у воду", вiдповiдали звiрята. "А де ж ваш документ? "Ми вiд