Украiнськi легенди та перекази про небо i свiтила небеснi
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
Реферат на тему:
Украiнськi легенди та перекази про небо i свiтила небеснi
Наведенi нами ранiше легенди про свiтотвiр ii окреслюють космогонiчнi погляди украiнського народу тiльки в найзагальнiших рисах. Та не лише ними живиться допитлива думка народна; в устах народу живе ще багатющий запас легенд i переказiв, що являють собою строкату, вигадливу сумiш пережиткiв спiльноарiйських мiфiчних вiрувань з наступними напiвязичницькими, напiвхристиянськими поглядами. Перекази цi зберiгаються в памятi народнiй то у виглядi стислих афоризмiв, то прикмет, то наче уламкiв загубленоi у далечi вiкiв колись цiлiсноi легенди i часто iлюструються легендою, складеною вже значно пiзнiше або своСФрiдно переробленою народною фантазiСФю пiд впливом рiзних мiiевих умов, мандрiвною, або перехожою повiстю. При цьому перекази глухих закуткiв позначенi примiтивнiстю, безпосереднiстю, iнодi грубiстю i невиразнiстю; а перекази мiiевостей, що прилягають до монастирiв, часто-густо носять доволi помiтнi слiди немудруючих лукаво, темних стародавнiх грамотiiв-начитанцiв; перекази мiiевостей, що межували з розсадниками пiвденно-захiдноi схоластичноi освiти, iнодi обрядженi навiть у мудрагельську схоластичну сухозлотицю. Ми зупинимося переважно на легендах та переказах, власне найближчих до космогонiчних поглядiв украiнського народу.
Викладенi легендами данi про небо надто мiзернi; iх значною мiрою доповнюють глибоко закорiненi в народнiй свiдомостi перекази, що усно переходять вiд одного поколiння до iншого i свято зберiгаються, як заповiт сивоi i мудроi минувшини, через що з ними навiть сьогоднi боротися досить важко.
На перекази про небо частково вплинули найдо чи iншого сонячного освiтлення одного й того ж видимого неба дiстали назви скляного, кришталевого, мiдного i т. iн., як мовиться про те в казках рiзних народiв. Множиннiсть небес вiдома з перших вiкiв християнства, що спиралося в даному разi на слова святого апостола Павла з 2-го вiрша 12-го роздiлу другого послання до корiнфян: Я знаю чоловiка в Христi... був узятий до третього неба. Заповiти 12 патрiархiв i Сходження РЖсаi на небо нараховують сiм небес. Пiвденно-руськi вченi проповiдники XVII столiття, черпаючи науковi вiдомостi iз середньовiчних схоластичних джерел, також вели мову про сiм небес. Сiмеон Полоцький визнаСФ троСФ небес: емпiрейське, нерухоме найвище, кришталеве, яке рухаСФться з невимовною швидкiстю, i твердь, розподiлену на два пояси пояс зiрок нерухомих i пояс планет. А от РЖоаникiй Галятовський у творi Душi людей померлих налiчуСФ одинадцять небес.
Вiрування у множиннiсть небес з названих джерел перейшло в середовище народне i СФ на Украiнi повсюдним, закрiпившись раз i назавжди в усьому руському народi вiдомою приповiдкою на сьомому небi, що означаСФ найвищий ступiнь задоволення, щастя, яке межуСФ з райським блаженством.
Небо в деяких мiiевостях уявляють планетою, подiбною до землi; воно яскраво-свiтлого, вогняного кольору. Його створив Бог на третiй день (Радомисльський повiт), для того щоб жити там Самому разом з янголами, херувимами та iншими чистими духами i святими спасенниками. Розумiють також пiд небом невиразний простiр нагромадженоi з повiтря маси, кулеподiбноi форми, яскраво-свiтлоi i вогняноi барви, що маСФ властивостi вогню (Подiльська губернiя); або уявляють у виглядi площини яскраво-фiалкового кольору, прозороi, але настiльки твердоi, що вона може утримати на собi всiх небожителiв (Холмська Русь). Площина ця поСФднуСФться iз землею на вельми далекiй вiдстанi, куди ще нiхто не доходив i де живе неподоланний, надзвичайно сильний одноокий лютий народ; там безкраСФ буйне море, i досягають цього мiiя тiльки душi померлих, але не самi по собi, а iх несуть туди на своiх крилах янголи (Углицький повiт). Помiж небом i землею маСФ бути дещо подiбне до навiсу полотно, оболок. ОстаннСФ створене Богом для того, щоб затуляло собою вiд нас небо, а то воно спалило б усе суще i навiть саму землю (Подiльська губернiя). Уявляють ще небо осяйною обителлю, або оселею Бога, де вiн пробуваСФ разом з янголами i святими спасенниками (Новоград-Волинський повiт); пiдлогою, або пiднiжжям оселi Божоi (Житомирський повiт). Поверхню неба в с. Сербинiвцi вважають затвердiлою оболонкою, утвореною з диму, а самим небом блискавку, i запевняють, що люди бачать небо тiльки пiд час грози; воно, як склепiння, прикриваСФ собою весь свiт, до того ж кiнцi його впадають у море i ховаються на днi його. У Проскурiвському повiтi небо розумiють як надхмарний, невiдомого розмiру простiр такого кольору i яскравостi, яких очi людськi не могли б знести, тому небо закрите вiд людей хмарами; коли гримить грiм i зявиться небо крiзь розiрванi хмари, то на нього не можна дивитися вiд надто сильного блиску. У Луцькому повiтi небо уявляють синiм дахом у захмарному просторi. Воно влаштоване подiбно до склепiння з невiдомоi речовини. Таких склепiнь три: найвище, в якому пробуваСФ Сам Господь; середнСФ, в якому проживають янголи, i нижнСФ, що править за житло святим спасенникам Божим.
У Новоград-Волинському повiтi кажуть, що небо спираСФться на землю при кiнцi свiту, i там баби кладуть праники на небо, коли перуть бiлизну на рiчцi. Крiм видимого неба, СФ ще дру