Украiнськi легенди та перекази про небо i свiтила небеснi
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
страснi свiчi, i кожен починаСФ молити Бога про прощення своiх грiхiв.
Перемiна пiр року скрiзь пояснюСФться наближенням i вiддаленням сонця. В багатьох мiiевостях лiто й зима уявляються живими iстотами, i взаСФмозамiна iхня пояснюСФться боротьбою, в якiй перемагають то лiто, то зима. Так, в Ушицькому повiтi кажуть, що напередоднi свята Зачаття святоi Ганни (9 грудня за старим стилем. Ред.) зима сходиться з лiтом; при цьому зима одягаСФ на себе сiм кожухiв, а лiто в самiй лиш сорочцi. Вони вступають мiж собою в суперечку. Лiто каже зимi: Я краще за тебе, тому що вiд мене все для життя людини: хлiб, овочi; в мене всi люди вiльнi й веселi, я все годую, а ти лиш зганяСФш людей докупи, як свиней, i вони тиснуться для того лиш, аби зiгрiтися. А зима заперечуСФ: Якби не я, то ти б спаршивiло. Суперечка iхня триваСФ до свята Стрiтення Господня (2 лютого за старим стилем. Ред.), пiсля чого вони знову розходяться; у Лiтинському повiтi лiто уособлюють в образi молодоi, багатоi i дуже щедроi дiвчини, а зиму в образi староi з величезними зубами i кощавими пальцями. На свято Стрiтення Господнього лiто й зима стрiчаються i ведуть мiж собою таку розмову: Навiщо ти йдеш? питаСФ лiто, i що доброго зробила? Нiчого менi вже бути, вiдповiдаСФ зима, все, що було, я зiла, вичерпала комори, клунi i склади, i тепер, гадаю, не скоро це поповниться. Жаль менi людей, каже лiто. Треба поспiшати до них я всiм, чим можу, обдарую iх.
У Вiнницькому повiтi лiто уособлюють в образi скромноi дiвчини, прикрашеноi рiзними нiжними рослинами, а зиму в образi буйноi жiнки, голова в якоi з дiжку, а вуста як вiдра. 2 лютого вони стрiчаються, i мiж ними вiдбуваСФться боротьба; якщо лiто стаСФ переможцем, то вiдразу ж починаСФться тепло, а якщо зима тривають холоди. У Харкiвському повiтi кажуть: РЖде лiто проти зими i несе квiтку таку гарну-гарну, а зима несе казанок криги; тiльки-но лiто показало свою квiтку, так крига i розтанула. А на зиму вже йде зима проти лiта, в кожусi i червоних чоботях, в капелюсi i в рукавицях; як показала свою кригу, так та квiтка й осипалась.
Цьому уявленню не можна вiдмовити нi в чарiвнiй грацii образiв, анi в зворушливому високо поетичному зображеннi, що характеризуСФ вельми багато народних творiв синiв Украiни.
Другим за важливiстю свiтилом небесним визнаСФться мiсяць молодший брат сонця (Луцький i Новоград-Волинський повiти). Його уявляють то круглим отвором у небi (Лiтинський повiт), то свiтлою цяткою (Вiнницький повiт), то свiтляною кулею (Луцький повiт), то небесним каменем (Житомирський повiт), то оком Божим (Холмська Русь). Завбiльшки воно таке ж, як i сонце, тобто анiтрохи не бiльше заднього колеса у возi. Призначення його освiтлювати землю вночi, а щоб вiн мiг краще виконувати це своСФ пряме призначення, Господь поставив мiсяць ближче до землi, нiж сонце. Свiтла його, однак, не досить, щоб водночас освiтлювати всю землю, тому воно рухаСФться то в той, то в протилежний бiк, i таким чином у певний перiод часу освiтлюСФ лиш призначений йому простiр землi (Луцький повiт); дехто вважаСФ, що мiсяць стоiть на. небi нерухомо, i якщо нам здаСФться, що вiн рухаСФться небесним склепiнням, то це лиш тому, що рухаСФться земля, i ми з нею разом (Житомирський повiт). У Новоград-Волинському повiтi мiсяць уособлюють в образi мужчини, створеного одночасно iз сонцем; у Лiтинському в образi молодоi жiнки; а в Ушицькому в образi дванадцяти братiв-мiсяцiв, призначених Богом для виконання покладених на них обовязкiв протягом року. Стан погоди й природи в кожного мiсяця вiдбиваСФ характер того чи iншого з дванадцяти братiв: Березень вельми злий i вельми примхливий, Травень ласкавий i добрий i т. iн. Тепла такого, як сонце, мiсяць не може давати, оскiльки Бог поклав на нього знамення грiха Каiнова (Грубешiвський, Лiтинський, Старокостянтинiвський, Луцький, Новоград-Волинський та iншi повiти).
Каiн i Авель пiшли якось приносити Боговi жертви своi. Пiд час самих жертвоприношень Каiн помiтив, що його жертва не така приСФмна Боговi, як жертва Авеля. В душi Каiна вiдразу ж спалахнула заздрiсть до Авеля, i вiн вирiшив при першiй же нагодi вбити брата. Тодi наступноi ночi Каiн хитрощами заманив Авеля в поле за снопи ячменю i там учинив мерзотне i звiряче братовбивство: прохромив Авеля вилами i кинув, як снопа (у Новоград-Волинському повiтi кажуть, що Каiн прохромив вилами Габеля пiд час сварки на батьковому току чи на лузi, коли вони складали на вiз сiно). За судом Божим, братовбивцю не могла прихистити нi земля, нi вода, нi жодне iнше мiiе; та ось мiсяць, без волi Божоi, дав йому в себе притулок, i звiдтодi вiн носить на собi тавро страшного грiха Каiнового (мiсячнi плями). У Вiнницькому повiтi в мiсячних плямах вбачають зображення якихось двох братiв, з яких один убив iншого. А покладений цей знак Богом на мiсяцi для того, щоб люди, постiйно бачачи його, нiчого не робили на великi свята, оскiльки Бог покарав страшним грiхом тих двох братiв саме за те, що вони на свято Рiздва Христового робили мiшанку для худоби. Тим же схристиянiзованим характером у народному дусi позначено й легенду, записану в м. Зiньковi: На Великдень, поки не випустять з церкви, грiх iсти не тiльки людинi, а навiть давати корм свiйськiй худобi. Один чоловiк чи не вiдав того, а чи не вiрив на Великдень, рано-вранцi, коли ще не дзвонили до церкви, пiшов давати корм худобi. Маючи намiр набрати соломи на вила, чоловiк цей штрикнув ними в скирту. Виявилось, що в соломi спав менший брат його, i старший брат, нiчогiсiнько не пiдоз