Украiнськi легенди та перекази про небо i свiтила небеснi
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ге, яке зветься iмперейським. Воно прикриваСФться видимим небом, наче склом. На iмперейському небi пробуваСФ Сам Бог, а на видимому янголи i всi святi. РД такi щасливцi, котрi бачили, як уночi розкриваСФться видиме небо, а за ним проглядаСФ небо iмперейське, таке ясне, як сонце. Те, що ми бачимо над собою синСФ, так це ще не небо, а оболоки; а те, що ходить попiд оболоками, так це хмари. Хмара така густа, як драглi (холодець); вона iнодi падаСФ на землю, i нею добре годувати кабанiв, щоб були тлустими; коли б i людина зiла ii, то була б черевата Синiх оболок сiм, а восьме справедливе (справжнСФ) небо, де сидить Бог на золотому крiслi, а бiля нього лiтають янголи. Справедливе небо не синСФ, а червоне; як воно коли й розкриваСФться, так тiльки на якусь оказiю: на вiйну, або на мор, або на голод (мабуть, за справедливе небо народ приймаСФ пiвнiчне сяйво).
У Проскурiвському повiтi кажуть, що за видимим небом СФ ще шiсть небес: вiдстань мiж кожним з них у дванадцять разiв перевищуСФ вiдстанi мiж нами i видимим небом. РЖнодi всi небеса вiдчиняються, i тодi видно буваСФ величезне сяйво, яке, втiм, можуть бачити лиш спасенники Божi. Через отвори видно буваСФ також постать мужчини з мечем або з якоюсь посудиною: постать з мечем вiщуСФ вiйну, а з посудиною великий врожай.
Головним свiтилом небесним СФ сонце цар неба. Воно освiтлюСФ i зiгрiваСФ землю вдень, а вночi ховаСФться за неi, обходить ii i на ранок знову зявляСФться на сходi (Луцький повiт). Воно уявляСФться народом то отвором, зробленим в оболоцi, що ми крiзь нього бачимо частину неба (Лiтинський повiт); то величезною свiчею, яку носять янголи для освiтлення землi (Вiнницький повiт); то найвеличезнiшою iскрою, яка невiдомо як тримаСФться у просторi i невiдомо як свiтить (Житомирський повiт); то вогняною неспалимою кулею (Проскурiвський i Вiнницький повiти); то вогнищем, що пiдтримуСФться якимось дiдом, з чиСФi волi починаСФться день, i настаСФ нiч (Грубешiвський повiт); то вiдблиском лику Божого, через що воно таке яскраве (Углицький повiт); то великим колесом, або кругом, i його можна дiстати навiть рукою, коли воно опускаСФться за пруг (Вiнницький повiт). У Холмськiй Русi його називають оком Божим i таким чином пояснюють всевiдання Боже.
Майже повсюдно в Украiнi вважають, що земля стоiть непорушно (винятки порiвняно поодинокi, як, примiром, у Лiтинському, Новоград-Волинському, частково у Сосницькому i небагатьох iнших повiтах), а сонце рухаСФться. Ополуднi воно трохи вiдпочиваСФ, а надвечiр геть iде на вiдпочинок; спить, а рано вранцi встаСФ.
Колись на сходi сонця жила надзвичайна красуня панна, а тiльки-но, бувало, сонце сходить, панна його вимиСФ, гарненько витре ось чому сонце ранiше свiтило значно яскравiше, нiж тепер (Старокостянтинiвський повiт). Сонце, заходячи, опускаСФться в море, яке сповиваСФ землю, як яСФчний бiлок оточуСФ жовток (у Луцькому й Житомирському повiтах кажуть, що сонце ховаСФться за землю, або на той свiт, у Канiвському за гори). Пiд землею ж СФ iнший свiт, i коли настаСФ день, в нас буваСФ нiч. Коли згодом сонце пiдходить до сходу, то, за Божим велiнням, його пiдiймають тисяча шатанiв (мабуть, перекручення татарських шайтанiв),бо саме воно своСФю силою вийти з того свiту не може, до того ж сонце зовсiм обпалюСФ iх, i вони, ледве живi, вiдразу ж кидаються у рiчку i, вимахуючи руками, щезають. З тiСФi тисячi крапель, якi обтрушують при цьому зi своiх рук чорти, народжуСФться нова тисяча чортiв; вони також пiдiймають сонце, обпалюються, кидаються в рiчку i, зникаючи самi, плодять натомiсть нових. Ось чому нерозважно чинять тi, хто, вмиваючись, стрiпуСФ руками, тому що скiльки впаде при цьому крапель, стiльки народиться на свiтi чортiв (Вiнницький i Углицький повiти).
В одному селi, розповiдають у Вiнницькому повiтi, був дiм, в якому нiхто не мiг жити, тому що там оселився диявол. У тому ж селi жив убогий чоловiк, такий убогий, що в нього не було навiть власного притулку. Пiшов злидар до пана, якому належав дiм, i став просити дозволу там оселитися. Пановi було байдуже, i вiн дозволив. Бiдняк з радiстю пiшов у ту домiвку i при входi мовив:
День добрий, пане-господарю! Здрастуй, вiдказав чорт, вийшовши з кутка. Приймiть мене в компанiю. А що ж, можна; лиш скажи своiй жiнцi, щоб вона нiколи не займала нiчим ось цього кутка, тодi тобi буде добре. РЖ справдi, прожив злидар у тiй домiвцi чимало часу, i велося йому непогано. Не раз показував йому чорт своСФ добро, грошi, на яких завжди сидiв.
Якось чорт i каже йому: Надiйшла моя черга викочувати сонце, i не знаю, чи повернуся назад, бо нас там багатьох воно обпалюСФ; коли загину, то пришлю свого товариша сповiстити, що мене вже бiльше нема на свiтi. РЖ пiшов. Багато спливло часу, а чорта все нема й нема. Якось приходить пiд вiкно iнший чорт i каже: День добрий! Дай, Боже, здоровя, пане! вiдповiдаСФ злидар. Тодi чорт каже: Якщо вiн був твоiм паном, то бувай же здоров: тепер уже все твоСФ, що лишилось в оселi, бо твого пана спалило сонце.
У Луцькому повiтi сонце уособлюють у виглядi живоi iстоти, але у формах невiдомих; мiсяць i зорi складають сiмю його. У Новоград-Волинському повiтi сонце уособлюСФться в образi жiнки, яка нерухомо стоiть у повiтрi над оболоками понад святим мiстом РДрусалимом; вночi земля обертаСФться i затуляСФ собою сонце. В деяких мiiевостях Вiнницького повiту сонце уявляють у виглядi чоловiка з осяйним лицем, промiння якого освiтлюСФ цiлий свiт. Ця форма уособлення вельми легко могла виникнути пiд в