Украiнськi легенди та перекази про небо i свiтила небеснi
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
пливом загальноприйнятого зображення сонця у живопису. Та особливо цiкавою СФ казка, записана в тому ж повiтi, де сонце подано людиноподiбною живою iстотою, що маСФ матiр, викрадаСФ собi жiнок з-помiж людей i ходить небом у шатах, сповнених свiтла й тепла.
Жили собi чоловiк з жiнкою, i було в них двоСФ дiтей син i донька. Донька була така красуня, що вродливiшоi за неi в усьому свiтi не знайти. Сонце, як тiльки вгледiло ii, вiдразу ж уночi i вкрало собi в дружини. Брат прокинувся i, коли впевнився, що сестри немаСФ, не гаючись, узяв торбину i пiшов туди, де сонце заходить, щоб вiдняти у нього сестру. Йде вiн та йде. Коли не стало в нього хлiба, вiн зайшов до одного чоловiка й каже: Дайте подорожньому кусень хлiба. Нажни копу жита, тодi дам тобi цiлу хлiбину, а коли не нажнеш, то й шматка не дам. Ось вiн пiшов на поле; жав, жав та й не нажав ще й трьох снопiв, а Сонце взяло та й зайшло. Господар i каже: Ну, якщо так, то не дам я тобi хлiба. Пiшов брат голодний. Заходить до мiрошника, випрохав у того макiтру борошна i понiс, щоб продати, а Вiтер узяв та й розвiяв борошно. Заплакав брат i пiшов далi. Йде, йде прилiг одпочити та й заснув, а Мороз узяв i вiдморозив йому пальця. Прокинувся брат, заплакав i пiшов собi далi... Приходить туди, де заходить Сонце, а назустрiч йому сестра. Де б менi сховати тебе, каже сестра, бо, коли прийде Сонце, воно тебе спече. Взяла та й пустила його в льох. Тiльки-но вона повернулась до хати, аж зявляСФться додому Сонце. Скинуло своi шати, повiсило iх на погрiбнику i також заходить до хати. Сестра питаСФ: А шати ти де подiло? Повiсило на погрiбнику, вiдповiдаСФ Сонце. Там у льоху мiй брат, вiн до цього часу вже спiкся! Побiгла туди, дивиться брат уже ледь-ледь дихаСФ. Сестра облила його водою; вiн ожив i пiшов iз сестрою в хату до Сонця. Бачить за столом сидить Сонце, а на лежанцi Сонцева мати, така губаста... Привiтався брат iз Сонцем, пообiдав там чи повечеряв, а Сонце й каже: Час уже менi сходити, та я втомилося хiба ти йди замiсть мене?.. Одягнув брат Сонцевi шати, вилiз драбиною на небо, i зламав пiсля того драбину. Йде та йде вiн небом, коли приходить на те мiiе, де Сонце снiдаСФ. Сiв вiн, наiвся, напився; тодi потрощив полумиски й шклянки та й пiшов далi. Йде та йде, коли зустрiчаСФ Вiтра. Як ухопить його за чуба, та навкiл себе, та як став бити, примовляючи: Ось тобi борошно! Ось тобi борошно! Вiтер давай кричати й дмухати, i надмухав таку хмару, що й Господи! Схопилася буря i стала кушпелити. Брат злякався i вiдпустив Вiтра. Буря тодi вщухла, i брат пiшов собi далi. Приходить на полудень, а там стоiть золоте крiсло, де Сонце спочиваСФ, i стiл з рiзними наiдками i напоями. Вiн сiв, наiвся, напився, лiг одпочив i пiшов собi далi. Йде та йде, коли зустрiчаСФ Мороза. Як ухопить його за чуба та ну його бити; Мороз просився-просився, нарештi, вирвався i втiк. Брат вилаяв його i пiшов далi. Приходить на захiд сонця, а там стоiть драбина, якою Сонце спускаСФться на землю. Брат спустився на землю, поламав i цю драбину. Пiсля того пiшов вiн до Сонцевоi хати, скинув iз себе шати i питаСФ сестру: Де Сонце? Спить, вiдповiдаСФ сестра. Ну, то тiкаймо! Коли Сонце прокинулося, побачило, що iх нема, розгнiвалось i хутчiй на небо, щоб настав день. ПрибiгаСФ до драбини, а драбина, виявляСФться, зламана. Сонце поки стало ii лагодити, то вже й обiдати час, а воно все ще не сходить; люди вельми дивуються. Нарештi, якось налагодило драбину, вилiзло на небо, дивиться, а iсти нiчого: все порозливано, порозбивано. Пiшло воно далi. Приходить на полудень, коли й там те ж саме. Пiшло воно далi, зустрiчаСФ Вiтра. Хто це накоiв таке? питаСФ Сонце. А це той, що йшов замiсть вас, вiдповiдаСФ Вiтер, та ще й мене побив, i Мороза побив. Сонце давай тодi сварити брата. Приходить на захiд коли нiяк злiзти. Сонце давай волати щосили. Почула мати його, прилагодила якось драбину, i воно, нарештi, злiзло. Ну й хитрий же, чортiв син! каже. Накоiв вiн менi такого, що тепер не зявлятимусь на люди цiлий тиждень. Полiзло на небо й попросило Вiтра, а вiн як нагнав хмару, як почав перiщити дощ, а Мороз як притиснув стало так зимно, що померзли ягнята... Та вже якась вiдьма зробила так, що вщух дощ, тому що ii ягнята померзли.
Доброчиннi й життСФдайнi дii, якi справляСФ сонце в усiй видимiй природi, спричинили те, що воно на Украiнi майже обожнюСФться i зветься святим i праведним (остання назва могла бути запозичена з рiзних церковних спiвiв, наприклад: сонце праведне ста в чинi своСФм... та iнших), ликом Божим.
Затемнення сонця в деяких мiiевостях пояснюСФться ще й у суто мiфiчному дусi: його хочуть зiсти крилатi вовкулаки (Проскурiвський повiт); тим же почасти характером позначено й пояснення щодо затемнення бiйкою мiж денним свiтилом сонцем i нiчним мiсяцем (Грубешiвський повiт). Пiд впливом християнства в Подiльськiй губернii до пояснення затемнення сонця i мiсяця внесено моральний елемент: свiтила цi затуляються вiд нас нашими грiхами; а в тих мiiевостях названоi губернii, де сонце уособлюСФться в образi мужчини, а мiсяць в образi жiнки, стверджують, що пiд час затемнення свiтила цi затуляють своСФ обличчя руками, щоб не бачити наших грiхiв, ось тому затемнення мiсяця найчастiше й бувають уночi, бо вночi ми найбiльше грiшимо. У Вiнницькому повiтi кажуть, що, прослуживши певний час, сонце й мiсяць мiняються. Пiд чаiiСФi змiни вони, зiткнувшись, можуть упасти на землю, i тодi настане кiнець свiту. Через те затемнення наводить на народ жах: запалюють