Украiнськi легенди та перекази про гадiв
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
ловою, схожою на дитячу. Живе вiн десь у гноiвнi, поблизу вподобаноi корови, i коли не ссе ii, то спить. Корова, яку вподобаСФ вуж, надзвичайно добротна i даСФ вдвiчi, а то й бiльше за iнших молока. Якщо такого вужа вбити, то здохне й корова, бо й вона, зi свого боку, також любить його i скучаСФ за ним бiльше, анiж за телятком; або ж ii почнуть ссати iншi вужi i остаточно зiпсують (Старобiльський повiт). М. Грiнченко записала в Харкiвськiй губернii таку оповiдь про ссання вужем корови в однiСФi молодицi. Молодиця оця не знала зовсiм, що вуж ссав ii корову, й пiшла якось раз доiти. Раптом бачить вiн обгорнувся навколо однiСФi iз заднiх нiг корови i ссе ii. Молодиця вдарила вужа, й вiн ураз полiз собi в льох, де, виявляСФться, жив. Молодиця, подоiвши корову, процiдила молоко й понесла його в льох. Коли вона зiйшла в льох, вуж упав на неi зi стелi льоху, обгорнувся навколо тiла i почав ii ссати. Що вона потiм не робила, до кого не зверталася за допомогою, не вiдвалюСФться вiд неi вуж. З ним так i померла, i лиш тодi вуж вiдпав. Корова також перевелася зовсiм.
Цi й подiбнi до них оповiдi про вужiв мимоволi наводять на думку, що у виглядi вужа в давнину уявлявся домовик. За свiдченням Герберштейна, у Литвi шанували змiй гивоiтiв, тримали iх в оселi, приносили iм у дарунок молоко, сир, яйця й курей. Кромер говорить, що в Польщi дозволяли вужам i взагалi змiям селитися в домiвках пiд пiччю й шанували iх, як пенатiв. Греки утримували змiй в Афiнському акрополi i в багатьох iнших мiстах, оскiльки уявлення про родинних i родових пенатiв за давнiх часiв поширюване було на цiлi мiста та областi.
Уявлення про вужа, як про чотириногого, могло виникнути зi спiльного вiрування на Украiнi про змiй, за яким вони мають нiбито прихованi ноги випускають iх тiльки тодi, коли потрiбно буваСФ тiкати, якщо загрожуСФ небезпека. Нiг цих нiхто, звiсно, не бачив, та якщо кажуть кинути змiю у вогонь, то вона покаже iх. Ось чому дiтлахи, тiльки-но знайдуть змiю, одразу ж намагаються обкласти ii вогнем певнi, що вона, рятуючись вiд них, неодмiнно покаже своi таСФмничi ноги.
Мiж iншим, про це СФ на Украiнi цiла низка легенд, першоджерело яких книжнi апокрифiчнi сказання про Ноя; але про цi легенди мова попереду, у роздiлi про всесвiтнiй потоп. (Очевидно, цей роздiл автор мав намiр опублiкувати в 2-му томi. Прим.). Легенди, подiбнi до цих, ще дужче закрiпили в народi ту повагу до вужiв, яка коренилася на культi змii взагалi, що безсумнiвно був у всiх давнiх арiйських народiв, зокрема i в словян. Перше мiiе у розвитку культу змiй слiд одвести давнiм грекам, якi поважали iх, як дочок землi, матерi всього живого, що стали згодом ii символами. Змiй помiщали у храмах Аполлона i Асклепiя. В часи занепаду в Аполлоновому храмi, в Епiрi, були вiщi змii, в залежностi вiд апетиту яких робилися пророцтва. Асклепiй, син Аполлона, бог лiкарства й цiлитель хвороб, був навчений змiями мистецтва молодити старих i воскрешати мертвих: якось раз змiя обвилася навколо його посоху; Асклепiй убив ii, але виповзла друга змiя, тримаючи в ротi невiдоме зiллячко, доторком якого й воскресила вбиту (Асклепiй тому завжди зображувався iз посохом, обвитим змiСФю; СФ й особливий вид вужа Ескулапiв вуж, Coluber Aesculapii, flavescens та iн.). Культ змii з Стародавньоi Грецii перейшов до римлян. За часiв республiки, за консулiв Фабiя й Брута, у Римi лютувала чума. Аби вiдвернути епiдемiю, римляни вiдрядили до Епiдавра посланцiв за зображенням Ескулапа. Посланцi повернулися й привезли вужа, який сам уповз на iхнiй корабель, i в якому римляни визнали втiленого бога. На тому мiii, де привезений вуж вилiз на берег, було споруджено храм Ескулаповi. (донинi ще, кажуть, можна бачити там зображення вужа в садах одного монастиря, присвяченого святому Варфоломiю.).
Занiсши священних змiй Асклепiя у середню РДвропу, римляни разом з тим, цiлком природно, занесли й поширили тут i легенди про iхнСФ цiлюще значення, якi, за посередництвом лiтературного впливу лiкарських порадникiв, травникiв i зiльникiв проникли тодi i в епiчну народну поезiю. Принаймнi основнi класичнi уявлення знайшли собi повне вiдображення у вiруваннях усiх словянських народностей. Так, у Номоканонi, сирiч законоправильнику, виданому ЗахарiСФю Копистенським у КиСФвi 1624 року, зустрiчаСФться i пряме свiдчення, що украiнськi знахарки прикладали змiiну шкiру до очей або зубiв у випадку хвороби. У Старобiльському повiтi линовище гадюки носять на шиi, а також пiдкурюються ним од лихоманки; в iнших мiiях хворих на лихоманку пiдкурюють засушеною змiСФю (також кажаном, гнiздом ремеза рiд синицi Parus pendulinus, засушеною жабою). Особливо цiлюще значення приписують головi змii. РЖнодi тримають вдома якусь кiсточку або черепашку, що нагадуСФ формою й розмiрами змiiну голiвку, вiрячи, що вони приносять у дiм здоровя. Такi повiря зустрiчаються в казках, пiснях та iнших народних творах украiнських, великоруських, словенських, чеських, болгарських i сербських. На думку австрiйських сербiв, змii саме й навчили людей лiкування, оскiльки вони володiють знанням цiлющих трав. В одному старовинному лiкарському пораднику про траву попутник (Plantago major L.) говориться: Розповiдав, мовляв, венецiянин, торговий чоловiк; випало йому дорогою iхати з крамом на возах важких, i змiя, мовляв, лежить на шляху, i через неi переiхав вiз, i тут ii затерло, i вона, мовляв, померла. РЖ друга змiя приповзла й принесла в ротi попутник та па неi поклала, i змiя, мовляв, ожила й поповзла. В роздiлi Украiнськi легенди та перекази про надприродних iстот