Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ка місія. Згідно радянським джерелам, до 1950 р. Україна стала також членом 20 міжнародних організацій і уклала від свого імені 65 договорів. Зрозуміло, що Україна дотримувалася в ООН і всіх інших організаціях позицій, на яких стояв СРСР.
Не дивлячись на найбільший моральний підйом, що був пережитий радянським суспільством завдяки перемозі в другій світовій війні, Сталін вважав, що вона нанесла його режиму найсерйозніші втрати ідеологічного характеру. Прагнучи підняти бойовий дух радянських людей під час війни, радвлада стимулювала національні відчуття як російського, так і інших народів СРСР, а також зняла обмеження з релігії. Але найбільша турбота режиму викликала ту обставину, що близько 70 мільйонів радянських людей жителі окупованих німцями територій, що вивозились на примусові роботи, військовополонені познайомилися із Заходом і скуштували деякі сторони західного способу життя. Крім того, шляхом анексії до складу Радянського Союзу були включені території з мільйонами людей, які в більшості негативно , або, в кращому випадку, скептично відносилися до радянської ідеології, політичної системи і економічного устрою.
Людиною, якій Сталін довірив задачу відновлення ідеологічної чистоти, був його найближчий помічник Андрій Жданов. Влітку 1946 р. він розвернув справжній наступ проти тих, хто жадав помякшення культурного клімату і захоплювався досягненнями західної цивілізації.
Відповідно до цієї задачі не менше важливим елементом ідеологічної кампанії стало прославляння досягнень російської культури і науки. Як це траплялося і у минулому, українці сталі найуразливішим обєктом сталінських нововведень. Саме вони довше за всі перебували під окупацією, саме їх в найбільшій кількості вивозили на примусові роботи до Германію; саме в Західній Україні антирадянські настрої були самими живучими, саме в західних українцях сильніше за все відчувалися чужі впливи. Ознаки погрому, що наближається, в Україні виявилися в липні 1946 р., коли з боку Центрального комітету партії в Москві прозвучали зловісні звинувачення на адресу української парторганізації в тому, що вона не надає належної уваги відбору і ідейно-політичному вихованню кадрів в області науки, літератури і мистецтва, де ще існують прояви ворожої буржуазно-націоналістичної ідеології і робляться спроби відновити українські націоналістичні теорії. Це був похоронний дзвін по скромному післявоєнному відродженню української культури. Через місяць, коли найпопулярніший український письменник-гуморист Остап Вішня, репресований в 1930-е роки, наважився виказати ідею, що художник у пошуках своєї творчої особи і самобутності має право на помилку, з Москви пролунала буря звинувачень в ідеологічній розхлябаності.
Знайшлися і більш конкретні адресати цієї кампанії: Д.Литвин, наприклад, зосередився на недавно опублікованій Історії української літератури. Він вказував, що ця робота містить серйозні упущення, оскільки розвиток української літератури розглядається в ній у відриві від класової боротьби, перебільшені західні впливи, тоді як благотворній дії російської культури надано мало уваги. Через рік обєктом подібної критики стала нова Історія України, що вийшла в 1943 р. під редакцією М. Н. Петровського. Перед авторами була поставлена вимога очистити історичні праці від впливу Грушевського, Принизливим нападкам піддалися за використовування в своїй творчості традиційних українських мотивів композитори України. Опера К. Данькевича Богдана Хмельницький критикувалася за те, що в ній дуже мало мовилося про видатну роль росіян; українські літературні журнали і енциклопедичні видання на всі лади критикувались за зосередженість на вузьких українських темах. Особливо жорстокої полювання на відьом під прапорами боротьби з українським націоналізмом стало в період недовгого перебування в Україні в 1947 р. Кагановіча, який одержував явно садистське задоволення від переслідування українських інтелігентів.
Апогеєм ідеологічного закручування гайок став 1951 рік, коли був зраджений анафемі вірш Сосюри Любіть Україну!, написаний на хвилі патріотичного підйому в 1944 р. і одержав Сталінську премію. Автора звинуватили в націоналізмі і примусили публічно виступити з принизливим розкаянням. Пошуки ідеологічних ухилів досягли вже просто гротескових (але нерідко і смертельних) форм, коли обєктом переслідувань сталі євреї. Багато єврейських письменників, вчених, художники, артисти стали жертвами боротьби з безрідними космополітами. Репресивні органи навіть сфабрикували справу про змову групи єврейської інтелігенції, яка нібито збиралася за допомогою міжнародного єврейства захопити Крим і відділитися від Радянського Союзу. Саме в цей час зявилася безглузда ідея, що стала згодом розхожим місцем в радянській пропаганді, про співпрацю українських націоналістів і єврейських сіоністів в боротьбі проти радвлади.
Все свідчило про те, що Сталін готує нове криваве чищення. Інтелігенцію України охопила паніка: творча активність завмерла, всі поспішали визнавати помилки і просити за них вибачення. 5 березня 1953 р. батько народів помер, незважаючи на відлигу, яка принесла певне помякшення, ситуація на Україні суттєво не змінилася.
Список використаної літератури