Українські землі у складі ВКЛ. Соціально-економічний розвиток Гетьманщини
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?х українців, обґрунтовані достовірними документальними джерелами, все ж таки, сприяли утвердженню української національної самосвідомості в освічених колах української інтелігенції, бо переконливо спростовували твердження польських істориків нібито в цілому вся Галичина це край споконвіку польський.
Переважну більшість українсько-галицької інтелігенції в першій половині XIX ст. становило духовенство. Але не одразу воно стало національно свідомим. Адже й після захоплення Східної Галичини Австрійською імперією панівною у державному управлінні, поряд з німецькою, залишилася польська мова. Користування лише цими двома мовами забезпечувало освіченому українцеві успішну службову карєру. Панівні кола Австрійської імперії управляли Східною Галичиною через польсько-шляхетську адміністрацію і, отже, неофіційно сприяли закріпленню тут уже віковічно утвердженого серед освіченої громадськості (незалежно від її національного походження) зневажливого погляду, що мова українська це, мовляв, лише селянська говірка, - "мова пастухів". Навіть сільські священики українці соромились у своїх родинах і між собою говорити рідною мовою, а тому спілкувалися нею лише з селянами.
Одначе саме з середовища українського греко-католицького (уніатського) духовенства згодом вийшли перші будителі національно-культурного відродження у Східній Галичині та Закарпатті. 1816 р. єпископ греко-католицької церкви у Перемишлі Михайло Левицький та його помічник у шкільних справах Іван Могильницький організували "Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширенню письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії". Одразу ж було проголошено, що "з першими обовязками товариства для поширення християнської просвіти тісно вяжеться старання про вдосконалення мови. Та, зрештою, друкувати брошури живим галицьким діалектом української мови так не наважилися, а змішали його з книжними церковнословянськими термінами і зворотами польської мови. Звичайно, така мова не сприймалася народними масами, і видання брошур довелося незабаром припинити. Сам же він з позицій справжньої української національної самосвідомості завзято переконував, що українська ("руська", за його визначенням) мова започаткована ще в Київській Русі, і навіть написав з цього приводу науково-публіцистичну розвідку "Відомість о руськом язиці". Розвідка побачила світ не тільки на західноукраїнських землях під Австрійською імперію, а й у перекладі російською мовою її було надруковано у петербурзькому "Журнале министерства народного просвещения".
Прогресивні освічені кола Росії із співчуттям ставилися до проявів українського національного відродження на західноукраїнських землях. Цьому, зокрема сприяла і закарпатоукраїнська інтелігенція, багато талановитих діячів якої емігрували до Російської імперії, де зайняли провідні посади у вищих навчальних закладах Петербурга, Харкова, Одеси, Ніжина. Публікації закарпатських емігрантів Івана Орлая, Юрка Гуца-Венеліна познайомили освічених росіян і українців Російської імперії з життям українського населення Закарпаття, а також утверджували розуміння національної єдності українського народу від Дону до Карпат.
А в самому Закарпатті українську національну самосвідомість активно формували місцеві будителі, які усним і друкованим словом захищали українську мову від поглинення її угорською. Тут видавались книжки і підручники українською мовою для широких народних мас, публікувались різними мовами наукові праці про українську мову.
У Львові виникло демократично-просветительське товариство "Руська трійця", яке утворили Маріян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Видання "Русалки Дністрової" було апогеєм діяльності угруповання "Руська трійця". Переслідуване властями воно розпалося. Проте в історії українського національного руху в цілому і, зокрема, в тому, який уже був на західноукраїнських землях, діяльність "Руської трійці" залишилася памятною віхою. Академік О.Білецький визначив її діяльність як першу спробу народу Західної України заявити "про своє існування, про свою національну гідність". Зберегти цю гідність західноукраїнській інтелігенції допомагали Шашкевичеві поетичні рядки, що передавалися з покоління в покоління, присоромлюючи тих, хто відступався від свого українського народу, його мови, культури, обрядів, традицій.
4. Колективізація в Україні. Голод 1932-1933 рр., його причини і наслідки
Під час кризи хлібозаготівель 19271928 років було знайдено варіант який міг би забезпечити продовольством робочу силу в містах і знайти фінанси для індустріалізації шляхом експорту зерна. Кращим засобом для виконання першого пятирічного плану буде встановлення повного політичного і економічного контролю над селянством. В результаті без жодної попередньої підготовки було прийнято рішення негайно розвернути суцільну колективізацію.
Розуміючи, що найрішучіша відсіч колективізації послідує з боку заможного селянства, закликали до ліквідації куркульства як класу. В основу тактики, покликаної протиставити процвітаючій частині селянства масу бідняків, був встановлений класичний принцип розділяй і володарюй. Офіційно кулаком вважався той, хто володів великим земельним наділом, при цьому використовував найману робочу силу. Підрахунки показали, що до цієї категорії відносилося близько 5 %. Проте