Украiнське нацiональне вiдродження ХРЖХ ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ацiя галицьких украiнцiв ускладнювалася тим, що провiдником бахiвськоi полiтики в Галичинi був намiсник краю польський граф Агенор-Голуховський. Його правлiння пiдготувало ТСрунт для домiнування польськоi елiти в полiтичному життi Галичини.
Верховенство полякiв у Галичинi пiсля запровадження галицькоi автономii 1867 р. призвело до розколу в украiнському таборi. Його лiдери почували себе зрадженими австрiйським урядом, який полишив iх вiч-на-вiч iз сильнiшим польським супротивником. У пошуках нових аргументiв на користь своiх нацiональних прав вони прагнули довести, що мають такi ж старi полiтичнi та культурнi традицii, як i поляки. РЖз цiСФю метою одна частина (старорусини) покладалася на iсторiю Киiвськоi Русi й Галицько-Волинського князiвства, на церковнословянську лiтературу, iнша ж (москвофiли) шукала порятунку вiд полонiзацii в нацiонально-полiтичнiй орiСФнтацii на Росiйську iмперiю.
Москвофiли не визнавали iснування украiнського народу та його мови, пропагували iдею СФдиноi росiйськоi народностi вiд Карпат до Уралу, виступали за приСФднання до Росii. Мали свою полiтичну органiзацiю, видавничу базу, але значною пiдтримкою з боку населення не користувалися.
Народовцi представляли нацiональний напрямок, який спрямовувався на служiння iнтересам украiнського народу, звiдки й дiстав свою назву. Головною метою народовцiв був розвиток украiнськоi мови i культури, пiдвищення культурно-освiтнього рiвня i нацiональноi свiдомостi украiнського населення. 1868 р. народовцi заснували у Львовi культурно-освiтнСФ товариство Просвiта, яке очолив вiдомий педагог, журналiст, композитор А. Вахнянин. Крiм культурно-просвiтницькоi роботи, вона займалася й економiчною дiяльнiстю засновувала кооперативи, крамницi, позичковi каси.
У 1885 р. народовцi заснували свiй полiтичний орган Народну Раду, яку очолив Юлiан Романчук. Органiзацiя висунула вимогу надати украiнським землям автономiю в межах Австро-Угорщини. Народовський рух поступово поширився на Буковину i Закарпаття.
У серединi 1870-х pp. у Галичинi зявилася молода iнтелiгенцiя, яка критично оцiнювала дiяльнiсть як народовцiв, так i москвофiлiв i прагнула надати украiнському руху бiльш радикального характеру. Пiд впливом Михайла Драгоманова молодi украiнськi дiячi звернулися до соцiалiзму. Так в украiнському таборi виникаСФ ще одна, так звана радикальна, течiя, ii появу на полiтичнiй аренi знаменував перший львiвський судовий процес проти соцiалiстiв 1878 p., де серед звинувачених були РЖван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький.
Попри свою нечисленнiсть галицько-украiнськi радикали вiдiграли значну роль у змiнi iдеологiчних засад та органiзацiйних форм нацiонального руху Галичини. Вони вели соцiалiстичну пропаганду серед украiнського селянства та робiтництва i виступали з рiзкою критикою греко-католицького духовенства.
У 1890-х pp. змiн зазнав i народовський рух. До нього приСФдналася нова група молодих дiячiв РДвген Олесницький, Кость Левицький, Степан Федак. Велике значення для подальшого розвитку украiнського руху мав приiзд до Львова 1894 р. молодого iсторика Михайла Грушевського. За рекомендацiСФю свого вчителя В. Антоновича вiн очолив новостворену украiнську кафедру iсторii у Львiвському унiверситетi й став головою Наукового товариства iм. Т. Шевченка, створеного 1897 р.
З огляду на можливу вiйну Нiмеччини та Австрii з РосiСФю, бажаючи забезпечити собi мiцний тил на випадок воСФнних дiй, австрiйський уряд зробив спробу примирити мiж собою украiнцiв i полякiв. 1890 р. старше поколiння народовцiв погодилося на компромiс з польськими депутатами в галицькому сеймi, розпочавши тим самим так звану нову еру у польсько-украiнських вiдносинах. За умовами угоди польська сторона зобовязалася дати згоду на вiдкриття украiнськоi кафедри iсторii у Львiвському унiверситетi та ще однiСФi украiнськоi гiмназii, запровадження двомовностi в учительських гiмназiях тощо. Новоерiвська полiтика не знайшла достатньоi пiдтримки в украiнському полiтичному таборi.
Велике значення для змiцнення нацiональноi свiдомостi мали святкування у 1898 р. у Львовi 100-рiччя украiнськоi лiтератури (вiд часу появи Енеiди РЖвана Котляревського) та 25-рiччя лiтературноi дiяльностi РЖ. Франка. До такого своСФрiдного 100-рiчного ювiлею нацiонального вiдродження М. Грушевський пiдготував i видав перший том своСФi працi РЖсторiя Украiни-Руси, яка мала величезне значення для нацiонального самоусвiдомлення. Пiд впливом цих заходiв украiнофiльська орiСФнтацiя остаточно перемогла в нацiональному русi в Галичинi, а термiн русин поступився термiну украiнець.
Висновки
Проблеми украiнського нацiонально-культурного й державного вiдродження наприкiнцi ХРЖХ поч. ХХ ст. Викликають великий iнтерес у науковцiв, широкоi громадськостi. Це природно. Дослiдження нацiонального вiдродження цiСФi доби в iсторii Украiни, його теоретикiв i подвижникiв украiнськоi справи мають виняткове значення. РЖ не тiльки пiзнавальне, що СФ вкрай важливим, але, головним чином, практичне для розвязання тих складних проблем державотворення, вiдродження й розвою вiтчизняноi культури, утвердження духовностi i нацiональноi свiдомостi нашого народу на сучасному етапi його розвитку.