Украiнське нацiональне вiдродження ХРЖХ ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
iв i циркулярiв, вживаючи тiльки росiйську мову, вченi-гуманiтарii створили науковий центр з украiнознавства i широкий науковий рух за участю науковцiв та ентузiастiв-провiнцiалiв, збирачiв рiзного роду матерiалiв та дописувачiв до серйозних журналiв. В Украiнi утворився зародок нацiональноi Академii наук.
Зростав авторитет цього культурного руху. За час iснування Вiддiлу (1873-1876) ним була проведена значна наукова дiяльнiсть: видано 7 томiв "Трудов Юго-Западной экспедиции" (no 1200 сторiнок кожен, не рахуючи додаткiв), два томи "Записок Юго-Западного Отдела И.Р.Г.О.", також пiдготовлено матерiальна ще три томи праць М.О.Максимовича; створено етнографiчний музей, бiблiотеку, архiв.
Але i на цей раз уже за науковою працею громадiвцiв пильне око царськоi полiцii розглядiло загрозу майбутнього украiнського сепаратизму (вiддiлення). Найбiльш зусиль у зведеннi наклепiв на украiнських дiячiв доклав М. Юзифович, полтавський помiщик, колишнiй член киiвськоi громади, один з органiзаторiв ПЗВРГТ, але вiдданий служитель iмперii.
Наслiдком доносiв i наклепiв на украiнський рух стало пiдписання царем 18 травня 1876 р. Емського указу. Вiн рiзко посилив репресii проти украiнськоi культури i наклав новi заборони на украiнську мову. Було заборонено: ввiз iз-за кордону книжок украiнською мовою; друкування i видання в Росii оригiнальних украiнських творiв, перекладiв, пСФс для театральних вистав, текстiв до нот, крiм iсторичних памяток. Указ лiквiдував ПЗВРГТ, заборонив громади, встановив жорсткий контроль над художнiми творами украiнською мовою, якi мали друкуватися росiйським правописом. Заборонялася дiяльнiсть театральних труп iз суто украiнським репертуаром. Окремий пункт указу стосувався персонально Драгоманова й Чубинського, яким було заборонено жити в Украiнi. Емський указ був серйозним ударом по украiнськiй науцi, культурi i украiнському русi в цiлому. Свою чиннiсть вiй зберiгав до 1905 р. Проте на цей раз громадiвський рух не припинився. Громади, що збереглися, продовжували iснувати пiдпiльно, шукаючи нових шляхiв для продовження своСФi дiяльностi. Як i з попереднi роки, найсильнiшою i найвпливовiшою була Киiвська (Стара) громада.
У межах Росiйськоi iмперii органiзувати легальну роботу було неможливо, i тому громадiвцi сходяться на думцi про органiзацiю украiнського нацiонального центру за кордоном, який мав налагодити видання вiльноi вiд цензури украiнськоi преси i представляти украiнський рух в РДвропi. Виконання такого завдання громада доручила Михайлу Драгоманову.
Також на його долю випала роль виробити полiтичну програму украiнського руху, тобто поставити перед ним чiтку мету i накреслити шляхи ii досягнення, оскiльки стало зрозумiло, що без змiни ладу в Росiйськiй iмперii змiн на краще для украiнцiв не буде.
Виiхавши за кордон, Драгоманов завязав тiснi стосунки з украiнськими дiячами Галичини, разом з М. Павлюком та С. Подолинським став видавати журнал "Громада" (1878 1879 pp., 1882 р.). В основi запропонованоi Драгомановим програми лежали такi принципи, як демократизм (надання громадянам демократичних прав i свобод та органiзацiя влади на демократичних засадах); федералiзм (надання украiнцям в складi Росii автономних прав i запровадження громадського самоврядування); культурництво (визвольна боротьба повинна вестися виключно просвiтницькими формами i методами); еволюцiйнiсть (уникати радикальних змiн, а вiддавати перевагу поступовому розвитку); СФвропеiзм (орiСФнтацiя Украiни в своСФму розвитку на РДвропу).
Висунута Драгомановим програма для тодiшнiх умов, що запанували в Росii пiсля вбивства царя Олександра II, виявилась занадто радикальною. Саме тому Киiвська громада розiрвала вiдносини з Драгомановим i припинила фiнансування журналу. Вона вiдмовилась вiд полiтичноi дiяльностi, яка могла викликати репресii з боку росiйського уряду. РДдиним свiдченням украiнського руху на теренах Росiйськоi iмперii стало видання росiйськомовного журналу "Киевская старина" (1882-1907 pp.), що продовжував украiнознавчi дослiдження.
Така дослiдницька копiтка праця мало приваблювала молодь, яка прагнула дiй, прагнула зайнятися кипучою полiтичною дiяльнiстю, що спрямована на повалення iснуючого ладу i встановлення нового, справедливого. Вона йшла в росiйський i польський рухи, що боролися проти самодержавства революцiйними методами, проте це не задовольняло ii нацiонального прагнення i не приносило користi украiнському народу. Зрештою, нацiонально свiдома молодь сама стала органiзовувати громади, якi називалися молодi, або студентськi. Особливо багато постало iх у 90-i роки ХРЖХ ст. Найрадикальнiшою зi студентських груп було Братство тарасiвцiв (1891-1898 pp.).
Старше поколiння громадiвцiв теж прийшло до висновку, що без щоденноi полiтичноi дiяльностi вся iхня попередня культурницька праця згасне. Легально здiйснити це в межах росiйськоi iмперii було майже неможливо, i украiнськi дiячi вирiшили закласти основи украiнського полiтичного руху в Галичинi, де умови для полiтичноi дiяльностi були бiльш сприятливими. У той же час у Надднiпрянськiй Украiнi вони вирiшили згуртувати своi сили для бiльш плiдноi дiяльностi на культурницькiй нивi. У 1898р. у КиСФвi була створена Загальноукраiнська безпартiйна органiзацiя (ЗУБО), яка виконувала роль координатора дiяльностi громад. Таким чином, громади пройшли шлях вiд окремих гуртiв до загальноукраiнськоi органiзацii, пiдготувавши пiдТСрунтя для почату полiтичноi боротьби. Вони забезпечили з