Украiнське нацiональне вiдродження ХРЖХ ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
розвиваСФться нацiональна iдея iдея, повязана з нацiонально-державними перспективами розвитку Украiни, iз зростанням нацiональноi самосвiдомостi, усвiдомленням украiнського народу себе як етнiчноi спiльностi. Виникають полiтичнi органiзацii, учасники яких ставили за мету не лише соцiальне, а й нацiональне визволення украiнського народу. Першою такою полiтичною органiзацiСФю стало Кирило-Мефодiiвське товариство (за iменами перших словянських просвiтителiв Кирила i Мефодiя), засноване в сiчнi 1846 р. у КиСФвi. Воно скла далося з 12 осiб та кiлькох десяткiв (за деякими даними до 100) спiвчуваючих. Органiзаторами i найактивнiшими учасниками товариства були М. РЖ. Костомаров професор iсторii Киiвського унiверситету, син помiщика i крiпачки; П. О. Кулiш талановитий письменник, автор першого украiнського iсторичного роману Чорна рада; М. РЖ. Гулак вчений-правознавець, спiв робiтник канцелярii генерал-губернатора; В. М. Бiлозерський викладач Полтавського кадетського корпусу. У квiтнi 1846 р. до товариства вступив Т. Г. Шевченко. За своiми поглядами члени товариства подiлялися на двi групи: помiркованi (на чолi з Костомаровим i Кулiшем) i радикальнi (Шевченко, Гулак).
Члени товариства розробили декiлька програмних документiв, зокрема Книгу буття украiнського народу та Статут. У цих документах було висунуто прогресивнi iдеi: республiка як основна форма полiтичного устрою; повалення самодержавства; рiвнiсть громадян перед законом; скасування станiв як чинникiв не рiвностi в суспiльствi; лiквiдацiя крiпосництва; нацiональне визволення словянських народiв; поширення освiти. Значну увагу придiляли нацiональному питанню, яке розглядалося у контекстi ч панславiзму. Ця теорiя на той час набула певного поширення. ii основною тезою було прагнення обСФднати всi словянськi народи у федерацiю на зразок. Сполучених Штатiв Америки. При цьому кожний словянський народ зберiгав би свою самостiйнiсть. Украiна дiлилась на два штати: Схiдний (Лiвобережжя) i Захiд ний (Правобережжя); iншi словянськi народи теж утворювали б по штату кожен. На чолi федерацii стояв би загальний сейм iз представникiв усiх словянських народiв. Киiв не повинен був належати до якогось штату й служив би мiiем зборiв загального сейму. У кожному штатi мав бути свiй сейм i свiй президент, обраний на чотири роки. Верховна центральна влада належала б всесоюзному президенту, обраному теж на чотири роки.
Кирило-мефодiiвцi вважали, що творцем iсторii СФ Бог, а ii рушiйною силою християнська релiгiя. Суспiльство, на iхню думку, повинно будуватися за принципами первiсного християнства (рiвнiсть, добро, справедливiсть, 10 заповiдей).
У своiх програмних документах члени товариства iдеалiзували минуле Украiни, прикрашали iсторiю козацтва i суспiльних вiдносин (одвiчний демократизм i СФднiсть украiнського народу). Украiнi вiдводили месiанську роль: вона повинна була ста ти центром словянського союзу.
Тактика досягнення цiлей у рiзних течiй товариства суттСФво вiдрiзнялася: помiркованi вважали можливим реалiзувати iх еволюцiйним шляхом, за допомогою реформ, пропаганди, просвiтництва. Радикальна частина на чолi з Т. Г. Шевченком виступала за революцiйний шлях повстання народу.
Члени товариства, окрiм розробки теоретичних документiв, займалися практичною дiяльнiстю. Вона була повязана з пропагандою своiх поглядiв i поширенням програмних документiв братства, революцiйних творiв Шевченка, просвiтницькою дiяльнiстю, залученням нових учасникiв, встановленням звязкiв з дiячами iнших опозицiйних рухiв.
Кирило-Мефодiiвське товариство проiснувало недовго (до березня 1847 р.), тому розгорнути широкоi дiяльностi не змогло. Про його дiяльнiсть царським властям донiс зрадник, i члени товариства були заарештованi i вiдправленi на заслання в рiзнi губернii Росii пiд нагляд полiцii без права повернення в Украiну i з забороною займатися освiтянською дiяльнiстю. Найтяжче покарали Т. Г. Шевченка, якого вiддали в солдати, заборонивши писати й малювати.
Значення дiяльностi товариства в тому, що воно розробило теоретичнi засади нацiонального вiдродження Украiни, висунуло демократичнi, антикрiпосницькi, антицаристськi гасла, стало першою украiнською полiтичною органiзацiСФю.
2. Громадiвський рух у другiй половинi ХРЖХ столiття
Наприкiнцi 50-х рокiв XIX ст. в умовах лiбералiзацii царського режиму вiдбуваСФться вiдродження украiнського нацiонального руху. Одним з центрiв вiдродження стала столиця Росiйськоi iмперii Петербург, де мешкало чимало украiнцiв i куди пiсля вiдбуття покарань дозволили повернутися i обiйняти високi посади колишнiм братчикам: Костомарову, Бiлозерському, Шевченку.
Украiнськi дiячi Петербурга 1859 р. створили першу украiнську громаду культурно-освiтню органiзацiю, що мала на метi популяризацiю нацiональноi iдеi через видання книг, журналiв, проведення вечорiв, навчання в недiльних школах.
З метою поширення своiх поглядiв петербурзька громада за iнiциативою Бiлозерського почала видавати журнал "Основа" (1861-1862). У 60-тi роки це було СФдиним украiнським перiодичним виданням, що висвiтлювало всi загальноукраiнськi проблеми в культурi, економiцi, полiтицi, освiтi, науцi, лiтературi, фольклорi, iсторii, мiжнародних вiдносинах. Журнал наочно показав, що iснування украiнськоi нацii, культури було незаперечним фактом.
Украiнський нацiональний рух, що вiдроджувався, захопив не тiльки украiнцiв, а навiть частину