Украiнське конфесiйне питання в контекстi геополiтики Росii кiнця XVIIтАУпершоi половини 18 столiття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
УКРАРЗНСЬКЕ КОНФЕСРЖЙНЕ ПИТАННЯ В КОНТЕКСТРЖ ГЕОПОЛРЖТИКИ РОСРЖРЗ КРЖНЦЯ XVII ПЕРШОРЗ ЧВЕРТРЖ XVIII СТ.
Перiод правлiння Петра РЖ iз характерною для нього зовнiшньополiтичною активнiстю започаткував швидкий процес iнтеграцii Росii до РДвропи. Кардинальна переорiСФнтацiя Москви кiнця XVII ст. з азiйського напрямку на СФвропейський вимагала змiни пiдходiв щодо форм i методiв дипломатii. РЖ якщо до початку XVIIIст. зовнiшня полiтика Московськоi держави мала регiональний характер, то дипломатiя, започаткована молодим царем ПетромРЖ, як зауважуСФ М.Молчанов, "мала уже зовсiм iншу сферу полiтичних iнтересiв, якi охоплюють усю РДвропу".1
Прагнення Росii швидко влитися в ряди провiдних держав РДвропи ставило перед ii керiвництвом комплекс завдань, вирiшення яких потребували як досвiду, так i необхiдних матерiальних ресурсiв. На кiнець XVII столiття Росiя з ii природними багатствами, ресурсами могла забезпечити активнiсть на зовнiшньополiтичному напрямку. Щодо досвiду, то росiйська дипломатiя переймала його у своiх СФвропейських колег, при цьому активно використовуючи свiй власний. Про це свiдчить активне задiяння росiйською дипломатiСФю на мiжнароднiй аренi конфесiйного чинника в контекстi дипломатичних, воСФнно-стратегiчних, економiчних та iдеологiчних заходiв. Досвiд оперування РосiСФю конфесiйним питанням у зовнiшнiй полiтицi тягнеться з перiоду боротьби iз Великим Князiвством Литовським за руськi землi (початок XVРЖ ст.). Обмеження прав православноi церкви у Литвi Москва використовувала як привiд до втручання у внутрiшнi справи захiдного сусiда. Це ж гасло захисту православя було використане у 1653 р. як привiд для оголошення Речi Посполитiй вiйни. Пiдставою для пiдняття на мiжнародному рiвнi конфесiйного питання була IХ стаття тАЬВiчного мирутАЭ 1686 року, за якою Росiя отримувала право контролювати становище православноi церкви Правобережноi Украiни в Речi Посполитiй2. Це право пiдтверджувалось i фактом переходу у 1686 р. пiд зверхнiсть Московського патрiархату Киiвськоi митрополii, у тому числi православних СФпархiй Правобережноi Украiни. За таких умов Росiя виступала як полiтичний i релiгiйний гарант прав i привiлеiв православноi церкви в Речi Посполитiй. Зважаючи на нератифiкованiсть польським сеймом договору 1686р. та на характерну для католицькоi Польщi названого перiоду релiгiйну нетерпимiсть, порушення прав православноi церкви в Речi Посполитiй набуло масштабного розмаху3. Потiк скарг до росiйськоi столицi вiд православного духовенства та мирян Правобережноi Украiни був вагомою пiдставою для московського патрiархату i росiйського уряду для вжиття заходiв на захист СФдиновiрцiв. Рiвень дослiдження конфесiйного питання у зовнiшнiй полiтицi Росii кiнця XVII - першоi чвертi XVIII ст. СФ недостатнiм, фрагментарним. До даного питання побiжно дотикалися дослiдники: М.Костомаров у працi тАЮПоследние годы Речи ПосполитойтАЭ, (Т.17. СПб., 1886р.), М.Бантиш-Каменський тАЮИсторическое известие о возникшей в Польше униитАЭ (Вильна, 1866р.), В.Антонович тАЮОчерк состояния православной церкви в юго-западной России по актам (1650-1798)тАЭ (Киiв, 1871р.), РЖ.Чистович тАЮДиссидентский вопрос в Польше в первой половине ХVIIIст.тАЭ (СПб., 1880р.), В.БСФднов тАЮПравославная церковь в Польше и ЛитветАЭ (Екатеринослав, 1908р.), Ф.Тiтов тАЮРусская православная церковь в польско-литовском государстве в ХVII ХVIIIвв.тАЭ (Киiв, 1905р.), тАЮЗападная Русь в борьбе за веру и народность во второй половине ХVII в. и в ХVIII в.тАЭ (Киiв, 1905р.). У своiх дослiдженнях iсторики сфокусували увагу лише на конфесiйному питаннi, оминаючи фактори впливу на нього полiтичних та iдеологiчних чинникiв, якi досить часто визначали полiтику церковних органiв або ж взагалi обмежувалися поверхневою характеристикою. Крiм того, працi М.Бантиш-Каменського, В.Антоновича, РЖ.Чистовича, Ф.Тiтова СФ фактично збiрками архiвних матерiалiв (переважно архiву Святого Синоду та Архiву iноземноi колегii), систематизованих хронологiчно i тематично. Погляди дослiдникiв щодо значення та мети проведення РосiСФю проправославноi полiтики обмеженi проросiйським ракурсом, у якому i представлено авторами конфесiйне питання. Загалом iсторики вбачають у клопотаннях Москви за православну церкву в Речi Посполитiй неабияке уболiвання за долю православя i прагнення вiдстояти ii права та вольностi.
Щоб помiтити невiдповiднiсть мiж пропонованою дослiдниками думкою i реалiями, достатньо взяти до уваги як загалом характерну для зовнiшньоi полiтики держав пiзнього середньовiччя та раннього нового часу тенденцiю до тiсного поСФднання релiгiйного питання з полiтичними, так i попереднi випадки використання РосiСФю конфесiйного чинника у мiждержавних вiдносинах. Тому дослiдження даного питання виглядаСФ неповним. ЗалишаСФться незясованим: а) наскiльки украiнське конфесiйне питання було полiтичним засобом Росii на мiжнароднiй аренi даного перiоду; б) яку роль воно виконувало чи мало виконати в геополiтицi iмперii; в) який вплив мала продисидентська полiтика (дисидентами в Речi Посполитiй називали усiх осiб, якi не сповiдували католицькоi вiри, передусiм православних i протестантiв В.Ш.) на становище православноi церкви Правобережноi Украiни. Для вiдповiдi на першi два питання бачимо доцiльним розглянути продисидентську полiтику у контекстi мiжнародного становища Росii першоi чвертi XVIII ст., ii зовнiшньополiтичних iнтересiв, можливих шляхiв iх реалiзацii та мiжконфесiйноi ситуацii на Правобережнiй Украiнi.
Пiдписання тАЬВiчного мирутАЭ 1686 р. символiзувало завершення перiоду р