Украiнське конфесiйне питання в контекстi геополiтики Росii кiнця XVIIтАУпершоi половини 18 столiття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? планiв АвгустаРЖРЖ (отримання саксонським королем спадкового права на корону Речi Посполитоi) i для чергового втручання у польськi справи. 1717року на так званому Нiмому сеймi Речi Посполитiй було навязано трактат, згiдно з яким зменшувалася польська армiя, обмежувалася влада гетьмана, а саксонська армiя виводилася за межi держави. Прийняття таких рiшень i присутнiсть росiйських вiйськ означали цiлковите господарювання Росii в Речi Посполитiй15. У пiдписаному трактатi згадувалося й дисидентське питання. Четвертий артикул мiстив у собi новi постанови про становище дисидентiв Речi Посполитоi. На основi давнього права, особливо щодо Мазовii, - зазначалося в ньому, - нинiшнiм трактатом затверджуСФться постанова, за якою всi церкви, побудованi всупереч ранiше прийнятим законам, повиннi бути зруйнованi; iновiрцi не мають права проводити сходи, збори, забороняються церковнi спiви в громадських мiiях; для тих, хто порушить постанову сейму з цього приводу, передбачалися покарання, накладання штрафiв, тюремне увязнення, вигнання з держави. Враховуючи те, що в Речi Посполитiй до дисидентiв у законодавчих актах тепер вiдносили й православних, то такi постанови поляки активно використовували саме проти них. Впровадженням у життя таких законiв поляки прагнули лiквiдувати в державi православну вiру, що слугувала приводом для втручання Росii у внутрiшнi справи Речi Посполитоi16. Таким чином, поряд iз навязуванням Речi Посполитiй законiв, якi фактично залишали державу без армii, послаблювали владу короля i виконавчих органiв, росiйський уряд не завадив пониженню юридичного статусу православноi вiри на Правобережнiй Украiнi.
Зайнята московським урядом позицiя не могла не позначитися на мiжконфесiйнiй ситуацii на Правобережнiй Украiнi. Якщо до кiнця XVIIст. православне життя там ще трималося духом Хмельниччини, а на початку XVIIIст. - iдеями С.Палiя про воззСФднання з Лiвобережною Украiною, то надалi воно починаСФ поступово згасати. Усi цi фактори призвели до того, що саме у другiй декадi XVIIIст., коли Росiйська держава, фактично вiдмовившись вiд свого задекларованого права контролювати недоторканiсть прав православноi церкви в Речi Посполитiй, займалася полiтичними проектами, вiдбувся перелом у конфесiйному протистояннi на Правобережнiй Украiнi на користь римо-католицькоi та греко-католицькоi церков, було закладено пiдТСрунтя для наступу на православну вiру17.
Роль i значення украiнського конфесiйного питання в росiйсько-польських вiдносинах змiнюються пiсля переможного завершення РосiСФю Пiвнiчноi вiйни. З укладенням 1721року Нiштадтського миру зi ШвецiСФю Рiч Посполита втратила для Петра РЖ значення цiнного союзника, що вiдразу змiнило полiтику щодо неi росiйського уряду. Надалi Петербург намагаСФться ще бiльше посилити своi позицii в Речi Посполитiй i обмежити вплив на неi iнших держав. Поряд iз цим експлуатувати королiвство у власних полiтичних iнтересах намагаються Австрiя, Францiя i Пруссiя, якi прагнуть перешкодити посиленню впливу Росii на Рiч Посполиту18.
Як стверджуСФ М.Молчанов, саме пiсля Нiштадтського миру ПетроРЖ активно прагне розвязати конфесiйне питання19. Пiдписання1719р. Вiденського трактату мiж АвгустомРЖРЖ, АвстрiСФю i АнглiСФю, спрямованого проти Росii та Пруссii, штовхнуло останнiх до зближення й пiдписання того ж року двостороннього союзу. За його умовами, сторони мали пiдтримувати iснуючу форму правлiння Речi Посполитоi та перешкоджати полiтичним планам АвгустаРЖРЖ.Один iз пунктiв договору торкався православних Речi Посполитоi. Як iронiчно зауважив польський дослiдник В.Грабенський, "...той самий цар Петро, з дозволу якого вiдбулося обмеження прав православних, затверджене у Варшавському трактатi, за Берлiнським договором зобовязувався разом iз прусським королем гарантувати долю польських протестантiв та православних"20. Таким чином, через загострення полiтичноi ситуацii навколо "польського питання" проблема становища украiнськоi православноi церкви в Речi Посполитiй починаСФ набувати не тiльки вагомого аргументу в росiйських претензiях на Рiч Посполиту, а й зручним приводом для втручання в ii внутрiшнi справи.
У 1722 року до Москви прибув бiлоруський СФпископ Сильвестр Четвертинський. На основi зiбраних фактiв, спискiв, вiн показав ПетруРЖ реальну картину скрутного становища православноi вiри в Речi Посполитiй. Очевидно, наданi факти виявилися доречними в полiтичнiй ситуацii, що склалася навколо "польського питання". Використовуючи отриманi скарги й прохання православних Речi Посполитоi, ПетроРЖ вiдправляСФ в травнi 1722р. грамоту до короля i польського уряду. В нiй було названо всi кривди, заподiянi православному населенню Речi Посполитоi католиками та унiатами, i вносилася пропозицiя вислати вiд обох сторiн комiсарiв з метою припинення переслiдування православноi вiри i повернення вiдiбраних у неi церков та монастирiв. Грамота закiнчувалася погрозою iмператора: ...если же, паче чаяния, по этому нашему представлению и прошению удовлетворения по силе договора не последует, то Мы будем принуждены сами искать себе удовлетворения21. Водночас у рескриптi князю С.Довгорукому наказувалося: рiшуче домагатися виконання польською стороною умов Вiчного миру; надати королю, сенаторам i мiнiстрам Речi Посполитоi докази переслiдування православноi вiри; ще до початку сейму розповсюдити грамоту при польському дворi i суворо вимагати дотримання умов договору. Докладну iнструкцiю отримав i комiсар РЖ.Руда