Украiнське конфесiйне питання в контекстi геополiтики Росii кiнця XVIIтАУпершоi половини 18 столiття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
араграфи. 1699року на пацифiкацiйному сеймi (сейм, на якому влада прагнула досягти примирення з опозицiСФю. В.Ш.) опозицiя домоглася вiд АвгустаРЖРЖ поступок взамiн на визнання його королем. Окремi з цих поступок торкалися полiтичних прав украiнського православя i мали на метi позбавити захисникiв православноi вiри громадянських прав. Зокрема, було скасовано закон, що зберiгав за мiщанами православноi вiри ряд полiтичних прав, зокрема право займати посади в мiських магiстратах, залишаючи його за унiатами: ...з метою зацiкавити дизунiтiв грецькоi вiри до СФднання з святою вiрою вiдновлюСФмо конституцii 1667 i 1668рр. про унiатiв. Разом з тим оголошуСФмо, що мiське унiатське населення гiдне для зайняття посад у мiських магiстратах8. Ще однiСФю постановою власникам помiсть надавалося право за власним розсудом призначати i звiльняти у своiх церквах священикiв. Належнiсть власникiв помiсть до католицькоi вiри давала можливiсть досить швидко вiдбирати у православних церкви. Також було заборонено православним проживати в Камянцi - одному з найбiльших торгових мiст Правобережноi Украiни: ...люди грецькоi вiри дизунiти не можуть мешкати у цьому мiстi. Пiсля цього майже усi православнi церкви мiста було опечатано, а деякi передано унiатам9. Вказанi рiшення сеймiв стали ще одним значним кроком у процесi наступу на православя. Москва на вiдверте порушення Рiччю Посполитою умов РЖХ статтi тАЬВiчного мирутАЭ не вiдреагувала. Саме у той час Росiя готувалася до оголошення вiйни Швецii. Мiж польським королем АвгустомРЖРЖ як курфюрстом саксонським i ПетромРЖ того ж року було укладено союзний договiр проти Швецii. Крiм того, лише у 1699р. Рiч Посполита уклала мир з противником Росii - Туреччиною, завершивши затяжну вiйну, розпочату 1666року10. Це, з одного боку, посилювало загрозу для Росii з пiвдня. З iншого - стабiлiзувало внутрiшньопольську ситуацiю, що могло призвести до ще бiльшого посилення антиросiйськоi позицii урядових кiл Речi Посполитоi. Тому в позитивному для АвгустаРЖРЖ вирiшеннi конфлiкту на пацифiкацiйному сеймi 1699р., а саме втримання ним корони, найбiльше зацiкавлена була Москва. Тобто, забезпечення союзника проти Швецii змусило росiйську сторону проiгнорувати порушення прав православноi церкви.
Росiйський представник Г.Довгорукий 1710року на Вальному зiздi у Варшавi змусив полякiв ратифiкувати умови Вiчного миру 1686р.11 Без сумнiву, це був значний успiх московськоi дипломатii, за яким стояла вiдмова Речi Посполитоi вiд втрачених Смоленська, КиСФва, Лiвобережноi Украiни. Затвердження сеймом непопулярного в державi договору засвiдчило значне посилення в нiй росiйського впливу. Як же позначились цi воСФннi та дипломатичнi успiхи, що стабiлiзували становище Московськоi держави, на позицii ii уряду щодо конфесiйного питання?
Якщо зважити, що затверджений договiр 1686р. мiстив iIX статтю (за умовами якоi православним гарантувалася свобода вiросповiдання. В.Ш.), то можна було б вважати цей полiтичний успiх i успiхом Москви у справi православних. Для виконання польською стороною умовIX статтi необхiдно було скасувати всi попереднi антиправославнi постанови i, головне, повернути православнiй церквi три вiдiбранi СФпархii Правобережноi Украiни (Львiвську, Луцьку, Перемишльську В.Ш.). Однак договiр був затверджений польським зiздом з поправкою, що стосувалася самеIX статтi. У поправцi зазначалося, що польська сторона визнаСФ договiр 1686р. настiльки, наскiльки вiн не торкаСФться i не порушуСФ привiлеiв святоi римськоi церкви12. Внесення поправки такого змiсту давало можливiсть полякам трактуватиIX статтю (необхiднiсть повернення трьох СФпархiй) фактично як загрозу для католицькоi i унiатськоi церков. Тому СФ очевидним, що сам факт затвердження польською стороною умов "Вiчного миру" 1686р. не мiг позитивно вплинути на становище православноi церкви в Речi Посполитiй.
Наступною демонстрацiСФю рiвня результативностi продисидентськоi полiтики Росii стала чергова антиправославна постанова сейму 1712р. Так, було видано закон, яким заборонялося канцлерам Речi Посполитоi затверджувати державнi акти (навiть королiвськi), якi могли позитивно впливати на становище православних. В.Антонович охарактеризував це рiшення як позбавлення православних змоги розраховувати на захист закону й залишення iх на волю фанатичноi католицькоi та унiатськоi шляхти13.
За наявностi на територii Речi Посполитоi московських вiйськ, зростання полiтичного впливу на польський уряд i короля, можна дiйти висновку, що ПетроРЖ на початку другоi декади XVIIIст. мав усi необхiднi засоби для радикальнiших заходiв, спрямованих на захист православноi церкви Правобережноi Украiни. Та московська полiтика й надалi базувалася лише на головних зовнiшньополiтичних факторах - уваги потребувала Швецiя, яка ще не була переможена i прагнула втягти у вiйну проти Московськоi держави i Туреччину. Що ж до Речi Посполитоi, то програма росiйського царя передбачала утримання ii пiд контролем. Саме у такiй позицii, як стверджуСФ М.Молчанов, проявлялася цiлеспрямованiсть зовнiшньополiтичноi дiяльностi ПетраРЖ, що концентрувала всi зусилля на переможному завершеннi Пiвнiчноi вiйни14.
Позицiя росiйського двору щодо конфесiйного питання залишалася незмiнною i пiд час пiдписання у 1717р. трактату, який торкався й питання православних. Цьому передував черговий конфлiкт мiж поляками i королем-саксонцем АвгустомРЖРЖ. Загострення внутрiшнiх суперечностей у Варшавi виявилось зручним засобом для недопущення здiйсненн