Украiнське конфесiйне питання в контекстi геополiтики Росii кiнця XVIIтАУпершоi половини 18 столiття
Информация - История
Другие материалы по предмету История
осiйсько-польських воСФн другоi половини XVII ст., пiсля якого Москва зосереджуСФ зусилля на боротьбi за вихiд до Чорного моря. Змiна зовнiшньополiтичних напрямiв вплинула на актуальнiсть тАЬпольського питаннятАЭ, питома вага якого в планах росiйськоi iноземноi колегii зменшуСФться. При цьому послаблюСФться i продисидентська полiтика Москви. Проте конфесiйне питання у дипломатичних вiдносинах Москви i Варшави кiнця XVII ст. продовжувало займати хоча другорядне, але постiйне мiiе. З 1686 р. росiйська дипломатiя обмежувалася перiодичними поданнями польським мiнiстрам вимог (сформульованих на пiдставi скарг православних Правобережноi Украiни) стосовно порушення РЖХ статтi тАЬВiчного мирутАЭ. Загалом вимоги зводилися до наступного: повнiстю припинити переслiдування й утиски православних; вiдновити право вiльно сповiдувати православну вiру. Вимоги Росii базувалися на умовах тАЬВiчного мирутАЭ, який не був ратифiкований польським сеймом, i тому сприймалися Варшавою як втручання Москви у ii внутрiшнi справи i категорично вiдкидалися4.
При збiльшеннi питомоi ваги тАЬпольського питаннятАЭ, активiзацii зовнiшньополiтичноi дiяльностi ПетраРЖ виникають умови для змiни позицii царя i щодо конфесiйного питання. Очевидно, що у перiод 1700-1721рр., насичений воСФнно-полiтичними подiями Пiвнiчноi вiйни, ускладнений участю у нiй обох зацiкавлених дисидентським питанням сторiн - Росii i Речi Посполитоi, виникають умови, якi могли вплинути на рiвень актуальностi конфесiйного питання. Зважаючи на глобальнiсть планiв царя, так чи iнакше конфесiйне питання потрапляло в залежнiсть вiд полiтико-стратегiчних умов.
Перед Московською державою на той час стояли три головнi завдання: вихiд до Балтiйського моря, оволодiння причорноморським узбережжям та вирiшення спiрних територiальних питань iз Рiччю Посполитою. Петро РЖ вiддав прiоритет боротьбi за морське узбережжя, вiдкладаючи давню суперечку за украiнськi землi до бiльш сприятливих часiв та умов. Однак, при цьому вiн вiдводив для Польщi роль плацдарму для просування Москви на Захiд у пошуках свого мiiя в тогочаснiй полiтичнiй системi РДвропи. Тобто "польське питання" розглядалося як етапне, допомiжне на шляху до вирiшення питань першочергового значення. Названi фактори визначили московську полiтику щодо Речi Посполитоi першоi чвертi XVIIIcт. утримувати ii в перiод Пiвнiчноi вiйни в статусi нейтральноi держави, а з 1704 р. - у ролi союзника5. Така стратегiя спонукала ПетраРЖ до встановлення дружнiх вiдносин iз Варшавою. За таких умов, зважаючи на характерний для Речi Посполитоi релiгiйний фанатизм, стало очевидним, що активiзацiя украiнського конфесiйного питання може загострити двостороннi вiдносини, отже суперечить на даному етапi стратегii Москви. З iншого боку, надходження до московських властей скарг iз Правобережноi Украiни на переслiдування православноi вiри нагадувало про зобовязання щодо захисту православноi церкви в Речi Посполитiй, прийняте Московською державою у 1686р. Наскiльки Москва могла дозволити собi активно проводити невигiдну для неi на даному етапi продисидентську полiтику i наскiльки були реальнi можливостi вирiшення конфесiйного питання в умовах Пiвнiчноi вiйни?
На кiнець XVII початку XVIII ст. воСФнно-полiтична ситуацiя в Центрально-Схiднiй РДвропi склалася на користь Росii. Це надавало росiйськiй дипломатii реальних можливостей впливати на польський двiр. Так, зокрема, у 1696роцi у вiдповiдальний момент гостроi боротьби за польський престол мiж французьким принцом Людовiком де-Контi, якого пiдтримував французький король ЛюдовiкXIV, та саксонським курфюрстом Фрiдрiхом Августом, за яким стояли Вiдень i Москва, ПетроРЖ через свого посла в Речi Посполитiй вручив представникам польськоi партii, яка пiдтримувала французького принца, царську ноту, в якiй погрожував не допустити обрання королем Польщi кандидата Францii. Допомiгши Фрiдрiху Августу отримати польську корону, цар сподiвався залучити його до своiх союзникiв у майбутнiй Пiвнiчнiй кампанii6. Таким чином, використавши полiтичнi обставини, московська сторона досягла поставленоi мети - визначила результат виборiв у сусiднiй державi на свою користь.
Необхiдно зазначити, що перiоди мiж смертю польських королiв та обранням iх наступникiв були найбiльш зручними для скасування iснуючих i прийняття нових законiв, у тому числi й щодо церкви. Беручи до уваги задеклароване прагнення росiйськоi сторони позитивно впливати на становище православноi вiри на Правобережнiй Украiнi та безрезультативнiсть попереднiх дипломатичних спроб у цьому напрямку, логiчним було б чекати активностi Москви за сприятливих умов, що склалися в Речi Посполитiй у перiод безкоролiвя. До того ж, належнiсть Фрiдрiха Августа до лютеранськоi церкви, хоча вiн i був змушений для отримання польськоi корони прийняти католицьку вiру7, та активна участь Москви в обраннi його на престол давали пiдстави сподiватися на полiпшення становища православних.
Польськi сейми перiоду безкоролiвя вiдображали спектри внутрiшнiх проблем держави, у тому числi й мiжконфесiйних. Конвокацiйний (скликався пiсля смертi короля i мав пiдтримувати законнiсть до виборiв наступника. В.Ш.) i виборний сейми 1697р. пройшли в атмосферi полiтичноi боротьби мiж конкуруючими партiями, i конфесiйне питання було обiйдене. Однак у процесi роботи конвокацiйного сейму православних i протестантiв було обСФднано i визначено iх становище у державi одним загальним пунктом. До цього ж часу щодо них складалися окремi п