Украiнська Народна Республiка та дiяльнiсть Директорii
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ви вирiшували, а й усi полiтичнi, соцiальнi й нацiональнi... Вони вводили стан облоги, вони ставили цензуру, вони забороняли збори..." Центральна влада не в змозi була спинити анархiю.
Серед членiв Директорii не було СФдностi дiй та орiСФнтацiй: одна частина членiв ii виступали за союз з бiльшовиками (В.Винниченко, В.Чехiвський, М.Шаповал); друга частина - на союз з Антантою проти бiльшовикiв (ii очолював С.Петлюра). Дiяльнiсть цього пятиособового органу паралiзовувалась також особистим суперництвом Винниченка та Петлюри, вплив якого неухильно зростав. Пiсля виходу Винниченка зi складу Директорii 11 лютого (за iншими даними - 10 лютого) 1919 р. ii Головою став Петлюра, який з кiнця 1919 р. був фактично одноособовим керiвником цього органу.
Неспроможною виявилася соцiальна програма Директорii.
Опублiкований 8 сiчня 1919 р. Земельний закон декларував лiквiдацiю приватноi власностi на землю, але не вказував, коли селяни одержать землю; земельна власнiсть iноземних (польських, австрiйських, нiмецьких) помiщикiв оголошувалася недоторканною, ii долю мав вирiшити спецiальний закон; недоторканними лишалися 15-десятиннi господарства. Тому сiльська бiднота звинуватила Директорiю в прокуркульськiй полiтицi й вiдвернулася вiд неi. Не пiдтримала Директорiю iнтелiгенцiя, оскiльки адвокатiв, лiкарiв, професуру, вчителiв середнiх шкiл i т.д. зарахували до "помiщикiв i капiталiстiв", якi не брали участi в обраннi Трудового Конгресу. Директорiя залишилася без пiдтримки переважноi бiльшостi спецiалiстiв, промисловцiв, чиновникiв державного апарату всiх, без кого нормальне iснування держави неможливе. Вiдданiсть iнтересам робiтничого класу, необхiднiсть застосування робiтничого контролю в промисловостi залишились декларацiСФю фактично отамани придушували страйки, забороняли робiтничi органiзацii полiтичного характеру, розганяли профспiлки.
У зовнiшнiй полiтицi Директорii не вдалося налагодити необхiдний рiвень звязкiв з тими краiнами, вiд яких значною мiрою залежала доля Украiни краiнами Антанти, Польщею i, особливо, радянською РосiСФю, хоча переговори про укладення миру з бiльшовицькою владою Ленiна велися з кiнця грудня 1918р. Росiйськi радянськi вiйська широким фронтом наступали на Украiну, в той час як Раднарком Росii лицемiрно заявляв, що нiяких регулярних росiйських вiйськ в Украiнi немаСФ. Пiд приводом необхiдностi "припинити анархiю i пiдтримати порядок" iнтервенцiю проти Украiни розпочала Антанта. ii вiйська захопили пiвдень Украiни. Крiм того, на Пiвднi дiяли вiйська Добровольчоi бiлоi армii, очолюваноi А.Денiкiним. Ворожими до Директорii залишалися анархiсти Н.Махна, украiнськi комунiсти-боротьбисти.
Останню спробу зберегти УНР С.Петлюра здiйснив, уклавши Варшавську угоду з Ю. Пiлсудським про спiльний похiд у зайняту бiльшовиками Украiну, яка, по сутi, прирiкала на загибель ЗУНР. Пiсля короткочасного успiху польсько-украiнських вiйськ у вiйнi проти радянськоi Росii, яка закiнчилась Ризьким мирним договором 1921 p., Директорiя остаточно втратила контроль над Украiною.
До причин поразки Директорii УНР можна вiднести також недооцiнку ДиректорiСФю бiльшовицькоi агiтацii та пропаганди на населення; неусвiдомлення широкими масами украiнського населення (особливо селянством) загальнонацiональних iнтересiв, необхiдностi створення й змiцнення власноi держави
Висновки
Директорiя УНР найвищий орган державноi влади вiдродженоi Украiнськоi Народноi Республiки, який дiяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.
Директорiя УНР прийшла на змiну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.
26 грудня 1918 року Директорiя видала Декларацiю, в якiй заявила про намiр експропрiювати державнi, церковнi та великi приватнi землеволодiння для перерозподiлу iх серед селян. Декларуючи вилучення землi у помiщикiв, Директорiя прагнула iх заспокоiти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та iнше. Було також оголошено про недоторканiсть земель промислових пiдприСФмств i цукрових заводiв, що належали промисловцям i полiтикам цукрозаводникам. Конфiскацii також не пiдлягали землi iноземних пiдданих. В руках заможних селян залишалися дiлянки площею до 15 десятин землi. Але помiщики i буржуазiя в Украiнi були незадоволенi полiтикою Директорii, яка вiдкрито iгнорувала iхнi iнтереси.
31 грудня 1918 року Директорiя запропонувала Радi Народних Комiсарiв РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорiю представницьким органом украiнського народу. Пiд час переговорiв радянська сторона вiдкинула звинувачення у веденнi неоголошеноi вiйни, лицемiрно заявивши, що нiяких регулярних росiйських вiйськ в Украiнi немаСФ. Зi свого боку, Директорiя не погодилася на обСФднання Директорii з украiнським радянським урядом i вiдмовилася прийняти iншi вимоги, що означали самолiквiдацiю УНР.
В кiнцi 1918 на початку 1919 рокiв значна територiя краiни, включаючи Киiв, була захоплена бiльшовиками. Розданi селянам землi вони почали вiдбирати i передавати в совхози та сiльськогосподарськi комуни. Все селянство було зобовязане здавати державi всю сiльськогосподарську продукцiю, за винятком дуже обмеженоi норми, залишеноi для особистого споживання. Селяни почали усвiдомлювати, що на обiцянки бiльшовицькоi пропаганди не можна покладатися i запiзно повертати своi симпатii до Директорii. По всiй Украiнi