Украiнська Народна Республiка та дiяльнiсть Директорii
Информация - История
Другие материалы по предмету История
их регулярних росiйських вiйськ в Украiнi немаСФ. Зi свого боку, Директорiя не погодилася на обСФднання Директорii з украiнським радянським урядом i вiдмовилася прийняти iншi вимоги, що означали самолiквiдацiю УНР.
Економiчна ситуацiя за часiв Директорii
По причинi критичного полiтичного та вiйськового становища в республiцi Директорii не вдалося налагодити управлiння економiкою. Великi економiчнi втрати, яких зазнало господарство Украiни в результатi першоi свiтовоi вiйни та революцiйних подiй, були катастрофiчними. Значно знизився рiвень видобутку вугiлля. У 1918 роцi було видобуто 34,8 % вугiлля порiвняно з 1913, а в 1919 лише 20,5 %. Загострювався паливний голод. Залiзо-рудна i марганцева промисловiсть у 1919 роцi майже повнiстю припинила свою дiяльнiсть. Рiзко скоротила виробництво машинобудiвна промисловiсть Украiни. РЖстотно зменшилося виробництво цукру. В поганому становищi перебували й iншi галузi харчовоi промисловостi. Все це негативно вiдбивалося на матерiальному становищi населення, особливо мiського. Тисячi робiтникiв, рятуючись вiд голодноi смертi, тiкали з мiст у село. Торгiвля набула спотворених форм.
4 сiчня 1919 року законом Директорii украiнська гривня була визнана СФдиним законним засобом оплати на територii УНР. Хоча територiя, яку контролювала Директорiя була порiвняно невеликою, гривня мала бiльшу купiвельну вартiсть анiж керенки, бiльшовицькi рублi чи денiкiнки. Щоб пiдняти функцiональне значення украiнських грошей i довiру до них у населення, тогочасний мiнiстр фiнансiв Борис Мартос випускав на ринок час вiд часу значну кiлькiсть цукру, борошна, спирту та iнших продуктiв, якi були у розпорядженнi уряду.
Украiнське селянство, яке на початку боротьби з гетьманщиною пiдтримало Директорiю, почало виявляти невдоволення ii економiчною полiтикою. Поштовх до поглиблення конфлiкту дав земельний закон Директорii, виданий 8 сiчня 1919 року, згiдно якого земля залишалася у власностi держави. Держава мала керувати державним фондом землi утвореним з вивласнених земель. Земельнi надiли, якi на той час перебували у власностi селян i не перевищували 15 десятин залишались непорушними. Новi земельнi надiли мали надаватися у вiчне користування малоземельним i безземельним селянам i складати вiд 5 до 15 десятин. Але згiдно даного закону пiд вивласнення пiдпадало багато селянських господарств, якi на той час мали бiльше 15 десятин.
Але реалiзацiя земельного закону Директорii могла бути здiйснена лише на дуже обмеженiй територii Украiни, оскiльки на бiльшостi територii республiки велася вiйна з бiльшовиками, Денiкiним i Польщею. Бiльшовики закликали селянство забирати землю в своi руки негайно, бо, мовляв, Директорiя передасть землю в руки куркулiв.
Вiйна УНР з РРФСР за владу в Украiнi
Загалом же становище пiсля повалення гетьманськоi влади було складним.
Селяни, якi складали основну масу армii, покидали ii та поспiшали дiлити помiщицьку землю. Вкрай несприятливим було й зовнiшньополiтичне оточення Украiни. Одеса була захоплена Антантою, на заходi активiзувалися поляки, на пiвночi бiльшовики, на пiвденному сходi росiйська Добровольча армiя.
Нiмецькi та австро-угорськi вiйська, якi згiдно з договором мали захищати Украiну вiд бiльшовикiв, неспроможнi були робити це. Справа погiршувалася ще й тим, що в урядi не було спiльноi полiтичноi лiнii. Те, що перед тим обСФднувало членiв уряду боротьба проти гетьмана, поступово зникало, а iнших мотивiв практично не було. До того ж боротьба з наслiдками гетьманату iнколи набирала форм, якi не могли не викликати протесту. РЖснувала, наприклад, iдея лiквiдацii Украiнськоi Академii наук як витвору гетьманату.
Декрети гетьманського уряду було анульовано. Права участi в полiтичному життi краiни нова влада позбавила не лише помiщикiв та капiталiстiв, а й професорiв, адвокатiв, лiкарiв, педагогiв тощо. Бiльшiсть керiвництва Директорii стояла фактично на радянськiй або дуже близькiй до неi платформi, виступала за союз iз бiльшовиками проти Антанти. Це були В. Винниченко, В. Чехiвський, М. Шаповал та iн.
РЖнша частина на чолi з С. Петлюрою орiСФнтувалася на спiлку з Антантою проти бiльшовикiв. Незважаючи на договiр, який було укладено мiж В. Винниченком i Д. Мануiльським про спiльну боротьбу проти нiмцiв та австрiйцiв, що перебували в Украiнi, а також на обiцянку X. Раковського i того ж Д. Мануiльського визнати в Украiнi той лад, який буде встановлено новою украiнською владою, бiльшовицький уряд Г. Пятакова виступив зi звинуваченнями Директорii в контрреволюцiйностi.
Невдовзi з пiвночi розгорнувся наступ Червоноi армii на Киiв i Харкiв. Складнiсть полягала в тому, що основу бiльшовицьких вiйськ становили украiнськi частини, сформованi ще за гетьмана для оборони вiд бiльшовикiв Богунська й Таращанська дивiзii.
Отже, почалася вiйна УНР з РРФСР, офiцiйно оголошена 16 сiчня 1919 р. Ще перед тим бiльшовики зайняли Харкiв, а 5 лютого вступили до КиСФва. Уряд Директорii переiхав до Вiнницi. Тут вiн перебував до весни 1919 р., коли мiсто було захоплено Червоною армiСФю. При цьому Директорiя робила спроби заручитися пiдтримкою Францii за умови, що та здiйснюватиме контроль над економiкою Украiни протягом пяти рокiв.
А радянськi вiйська продовжували наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стаСФ Камянець-Подiльський. Реальноi допомоги з боку Антанти, незважаючи на обiцянки, Директорiя не отримала, ii сили танули. Поч