Украiнська Народна Республiка та дiяльнiсть Директорii
Информация - История
Другие материалы по предмету История
и правову базу держави й вiдповiдали прагненням та iнтересам народних мас, завдяки чому вдалося уникнути гострих соцiальних конфлiктiв. На вiдмiну вiд Надднiпрянщини й бiльшовицькоi Росii, в ЗУНР не було мiiя проявам анархiзму, отаманщини та iншим деструктивним явищам, смертельно небезпечним для молодих держав.
Улiтку 1919 р. польське вiйсько за сприяння Антанти захопило майже всю Галичину, а румунське Буковину. Пiд загрозою державноi кризи УНРада 9 червня надала РД. Петрушевичу диктаторськi права, якi означали сумiсництво обовязкiв президента й голови уряду. Вiдтак функцii Державного секретарiату передано уповноваженим, зокрема, С. Голубовичу функцii уповноваженого з внутрiшнiх справ, В. Курмановичу вiйськових, С. Витвицькому закордонних та iн. В цiлому це рiшення було схвалено галицьким суспiльством, але керiвництво УНР розцiнило його як недемократичне, вбачаючи у ньому сепаратистськi тенденцii. РД. Петрушевича усунуто iз Директорii, а щоб утримати надiйний вплив на регiон, при урядi УНР утворено мiнiстерство Галичини на чолi з соцiалiстом С. Вiтиком. В результатi вiдносини РД. Петрушевича з С. Петлюрою, якi й до того не були iдеальнi, загострилися. Ситуацiю намагався використати радянський уряд Украiни. Його голова Х. Раковський пропонував вiйськовий союз у боротьбi з Польщею всього за однiСФi умови порвати стосунки з ДиректорiСФю. Але соборницькi iнтереси РД. Петрушевича перемогли й вiн прийняв пропозицiю С. Петлюри приСФднати Галицьку армiю до армii УНР для спiльноi боротьби з бiльшовиками за визволення Украiни. Урядовi структури й УГА перейшли Збруч (прит. Днiстра) i розмiстилися в районi м. Камянець-Подiльський (нинi Хмельницькоi обл.). У серпнi обСФднана армiя розгорнула бойовi дii на Правобережжi й на короткий час визволила Киiв. Невдовзi вона билася на двох фронтах проти бiльшовицького i денiкiнського вiйська. Впродовж вiйни керiвництво УНР вело закулiснi iнтриги проти РД. Петрушевича. Справа дiйшла до сепаратних переговорiв С. Петлюри з поляками за його спиною. Коли знесилена жахливою епiдемiСФю тифу Галицька армiя змушена була заради порятунку укласти перемиря з денiкiнцями, а С. Петлюра здав полякам Камянець-Подiльський, керiвництво ЗУНР через Румунiю виiхало до Вiдня.
Голови Ради мiнiстрiв Директорii
Володимир Чехiвський (26 грудня 1918 року 13 лютого 1919 року)
Сергiй Остапенко (13 лютого 1919 року 9 квiтня 1919 року)
Борис Мартос (9 квiтня 1919 року 27 серпня 1919 року)
РЖсаак Мазепа (27 серпня 1919 року 26 травня 1920 року)
Вячеслав Прокопович (26 травня 1920 року 10 листопада 1920 року Швець, Макаренко, Петлюра.
Полiтичний курс Директорii
Внутрiшня полiтика
У початковий етап iснування Директорii у виробленнi ii полiтичного курсу активну роль вiдiграв Володимир Винниченко.
Вiдразу пiсля зайняття КиСФва (14 грудня 1918 року) Директорiя оприлюднила ряд свiдоцтв, спрямованих проти помiщикiв i буржуазii. Була прийнята постанова про негайне звiльнення всiх призначених при гетьманi чиновникiв. Уряд мав намiр позбавити промислову й аграрну буржуазiю виборчих прав. "аду на мiiях передбачалося передати Трудовим радам селян, робiтникiв та трудовоi iнтелiгенцii. Через такий радикалiзм Директорiя залишилася без пiдтримки переважноi бiльшостi спецiалiстiв, промисловцiв та чиновникiв державного апарату. Революцiйна стихiя селянства виявилася неспроможною протистояти наступовi регулярних радянських вiйськ i стала перероджуватись в руйнiвну анархiю.
Аграрна реформа Директорii Було задекларовано про вилучення землi у помiщикiв без викупу. Щоби заспокоiти помiщикiв,iм було обiцяно: компенсацiю затрат на рiзноманiтнi (агротехнiчнi, мелiоративнi тощо) вдосконалення, ранiше проведенi у маСФтках; оголошено про недоторканнiсть земель промислових пiдприСФмств i цукрових заводiв; конфiскацii не пiдлягали землi iноземних пiдданих; у руках заможних селян залишилися дiлянки площею до 15 десятин землi. Бiльшiсть селян розцiнили цi заходи як пропомiщицькi, i це у свою чергу розширювало простори для большевицькоi агiтацii.
26 грудня 1918 року Директорiя видала Декларацiю, в якiй заявила про намiр експропрiювати державнi, церковнi та великi приватнi землеволодiння для перерозподiлу iх серед селян. Декларуючи вилучення землi у помiщикiв, Директорiя прагнула iх заспокоiти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та iнше. Було також оголошено про недоторканiсть земель промислових пiдприСФмств i цукрових заводiв, що належали промисловцям i полiтикам цукрозаводникам. Конфiскацii також не пiдлягали землi iноземних пiдданих. В руках заможних селян залишалися дiлянки площею до 15 десятин землi. Але помiщики i буржуазiя в Украiнi були незадоволенi полiтикою Директорii, яка вiдкрито iгнорувала iхнi iнтереси.
Зовнiшня полiтика
Директорii вдалося добитися розширення мiжнародних звязкiв УНР. Украiну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландiя, Ватикан, РЖталiя i ряд iнших держав. Але iй не вдалося налагодити нормальних стосункiв з краiнами, вiд яких залежала доля УНР: радянською РосiСФю, державами Антанти та Польщею.
31 грудня 1918 року Директорiя запропонувала Радi Народних Комiсарiв РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорiю представницьким органом украiнського народу. Пiд час переговорiв радянська сторона вiдкинула звинувачення у веденнi неоголошеноi вiйни, лицемiрно заявивши, що нiяк