Украiнська Народна Республiка та дiяльнiсть Директорii
Информация - История
Другие материалы по предмету История
алися реорганiзацii уряду, що, однак, не змiнило ситуацiю. ВоСФннi поразки й дипломатичнi невдачi призвели до роздроблення нацiонально-визвольного руху. Украiну охопив хаос. Весною 1919 р. на Украiну рушив ще один загарбник Бiла армiя на чолi з генералом Денiкiним. У травнi вона зайняла Донбас, у червнi Харкiв та Катеринослав. Розпочався наступ росiйських вiйськ на Киiв i далi на пiвдень.
35-тисячна армiя Директорii разом з 50-тисячною Украiнською Галицькою армiСФю розгорнули дii проти бiльшовикiв. 30 серпня 1919 р. радянськi вiйська залишають Киiв. Першою в мiсто ввiйшла Галицька армiя, за нею денi кiнцi, якi на балконi Думи виставили росiйський прапор. З денiкiнцями був пiдписаний договiр, за яким украiнськi вiйська зупинялися на лiнii Василькова. Але у вереснi 1919 р. ситуацiя знову змiнилася. Денiкiн вiддав наказ виступити проти украiнських вiйськ. У вiдповiдь на це уряд УНР закликав народ до боротьби з денiкiнцями.
Сили, однак, були нерiвними. Украiнська армiя опинилася в чотирикутнику смертi мiж радянською РосiСФю, Денiкiним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армiя пiдписала угоду з денiкiнцями. 4 грудня 1919 р. керiвництво УНР прийняло рiшення про перехiд до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина вiйськ УНР вирушила у перший зимовий похiд по тилах денiкiнцiв та Червоноi армii. В листопадi 1920 р. вiдбувся другий зимовий похiд, що, як i перший, не принiс iстотних здобуткiв. Зазнала невдачi й спроба Петлюри встановити спiлку з Польщею (Варшавська угода вiд 26 квiтня 1920 р.). Залишки вiйськ УНР перетнули кордон i були iнтернованi польськими властями. До Польщi переiхав i уряд УНР. Москва робила все для того, щоб прибрати до рук Украiну. Не обiйшлося й без дипломатii.
В. Ленiн звернувся з листом до робiтникiв та селян Украiни з приводу перемоги над Денiкiним, в якому заявив, що незалежнiсть Украiни визнана радянським урядом i комунiстичною партiСФю. Невдовзi стало ясно, що то були лише слова, але на початок 1920 р., коли радянськi вiйська зайняли Донбас, украiнська визвольна боротьба вже була практично завершена. 18 березня 1921 р. був пiдписаний Ризький договiр, за яким Польща визнавала в Украiнi бiльшовицьку владу. Холмщина, Пiдляшшя, Захiдна Волинь та Захiдне Полiсся вiдiйшли до Польщi, Схiдна Волинь до радянськоi Росii. Ризький договiр, крiм того, заборонив перебування на територii Польщi антибiльшовицьких органiзацiй.
Таким чином, Директорiя, ii уряд втратили право легального iснування в цiй краiнi. Так трагiчно закiнчився один з найбiльш складних етапiв боротьби за незалежну, суверенну Украiнську державу.
Причини поразки визвольних змагань
На вiдмiну вiд помiрковано-консервативного гетьманського режиму, Директорiя УНР була радикальним урядом соцiалiстичного спрямування. Це визначило ii внутрiшню i зовнiшню полiтику.
У сферi державного управлiння передбачалося передати владу Трудовим радам селян, робiтникiв та трудовоi iнтелiгенцii. Законодавча влада передавалася трудовому конгресу, який населення обирало без участi "помiщикiв та капiталiстiв". Йшлося, фактично, про утвердження в Украiнi нацiонального варiанта радянськоi влади без крайнощiв бiльшовицького максималiзму. Було взято курс на радикальнi реформи - аграрну реформу, обмеження капiталiстiв, фiнансистiв. Вiдновлювався 8-годинний робочий день, права на колективнi договори, страйки, права профспiлок, закон про автокефалiю УПЦ. 22 сiчня 1919 р. проголошено Злуку УНР i ЗУНР; до складу Директорii увiйшов представник ЗУНР РД.Петрушевич.
У зовнiшнiй полiтицi Директорii вдалося дещо розширити мiжнароднi звязки, зокрема, були встановленi дипломатичнi вiдносини з Угорщиною, Чехословаччиною, Нiдерландами, РЖталiСФю, Ватиканом. Директорiя прагнула знайти спiльну мову з радянською РосiСФю.
Однак помилок i невдач у внутрiшнiй i зовнiшнiй полiтицi Директорii УНР було значно бiльше, нiж успiхiв, що врештi-решт призвело до ii ослаблення i поразки. У КиСФвi уряд УНР Директорiя проiснував всього 1,5 мiсяцi. 5-6 лютого 1919 р. бiльшовики захопили столицю. Директорiя УНР i уряд, залишивши ii, змушенi були змiнювати мiiе перебування в залежностi вiд воСФнноi ситуацii.
У листопадi 1920 р. Директорiя припинила своСФ iснування, а ii Голова С.Петлюра емiгрував за кордон. Туди вiдбув i уряд УНР. Пiсля загибелi в Парижi С.Петлюри (1926 р.) формально влада в неiснуючiй вже тодi УНР перейшла до голови уряду УНР за кордоном А.Левицького.
За час своСФi дiяльностi Директорiя, незважаючи на призупинення нею дii деяких демократичних iнституцiй, не спромоглася створити по-справжньому сильного iнституту влади. Здiйснюючи революцiйну ломку всiх структур гетьманськоi влади, Директорiя не мала уявлення, чим ii замiнити. Селянська стихiя почала швидко перероджуватися в руйнiвну анархiю. Директорiя поступово втрачала контроль над територiСФю, яку перебирали мiiевi отамани. У росiйськiй Червонiй армii Л.Троцький утверджував диiиплiну за допомогою ВЧК i трибуналiв, в украiнськiй армii цього не було, i вона розпадалася на партизанськi загони, якi добре воювали тiльки поблизу своiх осель, а коли складалася несприятлива обстановка розпорошувалися без бою, прихоплюючи з собою зброю (пiд час падiння гетьманського режиму в серединi грудня 1918 р. Директорiя мала 100-тисячну армiю, а наприкiнцi сiчня 1919 p., перед здачею КиСФва, приблизно 21 тис). Отамани вдавалися до самоуправства, органiзовували СФврейськi погроми. В.Винниченко писав: "...отамани не тiльки вiйськовi спра