Украiнська лiтература XIтАФXII столiть
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
? монастиря, який тодi називався Святого Михайла (вiд Видубицькоi церкви того iменi). У 11131116 pp. учинена була Василева переробка Несторового зводу, але вже не в КиСФвi, а в Перемишлi; саме Василь написав оповiдання про ослiплення князя Василька й про подальшi подii 10971099 pp. Сильвестр покористувався Василевою редакцiСФю. Третя редакцiя "Повiстi времяних лiт" створена 1118 р. Таким чином, твiр складався продовж майже 90 рокiв i став основоположною украiнською книгою, унiверсальною за своiм характером, бо це не тiльки систематизацiя украiнськоi iсторii вiд найдавнiших часiв до початку XII столiття, але й своСФрiдна хрестоматiя поетичних епiчних сказань чи уривкiв iз них. У структуру "Повiстi" введено й низку перших украiнських оповiдань, що мають характер художньоi прози; з iншого боку це один iз перших фiлософських творiв, бо в ньому подано немало розмислiв про свiт та життя, витриманих у християнськiй iдеологii. Не зайве сказати, що створення "Повiстi" мало загальнодержавний характер, матерiал збирався з усiх земель, використовувалися вiзантiйськi хронiки, народнi перекази, розповiдi старих дружинникiв. Не помилимося, коли скажемо, що постав лiтопис на державне замовлення киiвських князiв i вiдбивав iхнi думки та прагнення. Поява рiзних редакцiй не тiльки розширювала лiтопис, а й пiдпорядковувала його полiтицi того чи iншого князя. Загалом же "Повiсть времяних лiт" нiби вiдбиваСФ час киiвського абсолютизму, через що Руська земля розглядалася як СФдине цiле, хоч i складалася вона з найрiзноманiтнiших племен, не завжди й словянських, зрештою й слово "держава" значить: землi, якi тримаСФ певний правитель, а не землi з етнiчно однорiдною люднiстю. Несторовi належить також честь створення перших агiографiчних оповiдань: "Убивство братiв Бориса та Глiба", "Сказання, чого монастир назвався ПСФчерським", "ЖитiСФ Теодосiя".
Загалом у другiй половинi XI ст. киiвськi книжники уже дбають про створення власного пантеону святих. На цiй основi постало, крiм Несторових оповiдань, "ЖитiСФ Антонiя Печерського", яке до нас дiйшло в пiзнiших переробках, а в перекладний Пролог було введено житiя Ольги, Володимира Великого, Бориса та Глiба, Теодосiя та iнших.
РЖснували й окремi житiя Володимира та Бориса i Глiба. Так, "Память i похвалу князю Володимиру" приписують Якову Монаху (Мниху) близько 1072 р. У 80-х роках постало також оповiдання про перенесення мощiв святого Миколи до Бара.
У 6070-х роках створенi повчання Теодосiя, киСФво-печерського iгумена, йому iх приписують сiм на Великий пiст: на вiвторок, середу, четвер i пятницю третього тижня посту; для проголошення "на часах" про терпiння та любов, про терпiння й милостиню, про ходiння до церкви зразки мiзантропiчноi, аскетичноi християнськоi лiтератури, в них автор наслiдував Теодора Студита; з лiтературного погляду вони досить убогi.
Анонiмний автор у 10931096 pp. склав "Похвалу преподобному отцю нашому Теодосiю". В кiнцi XI на початку XII ст. жив чернець Григорiй, якому приписують службу й канони преподобному Теодосiю це вже поезiя архаiчного типу; про те, що Григорiй писав канони, згадуСФ й Полiкарп у "КиСФво-Печерському патерику". На початку XII ст. писав богослужебнi спiви та молитви митрополит РЖван Перший. Митрополитовi РЖвану Другому приписують службу святим Борисовi та Глiбу це також поезiя.
Пiлiгримську лiтературу започаткував в украiнськiй лiтературi твiр Данила Паломника (11061108), котрий описав свою мандрiвку до Царгорода та РДрусалима: "Життя i ходiння Данила, руськоi землi iгумена". Згодом велика пiлiгримська лiтература творилась у нас аж по кiнець XVIII ст. Твiр Данила Паломника ввiйшов у "Четьi Мiнеi" Дмитра Туптала, загалом був надзвичайно популярний, бо збереглося його близько ста спискiв, але найдавнiшi iз XV столiття.
Першi книги, якi дiйшли до нас як визначнi памятки церковнословянськоi мови киiвського типу, були Остромирове РДвангелiСФ (1056 1057) i два Збiрники Святослава 1073 i 1076 рокiв. Загалом iз XI по початок XII столiття до нашого часу дiйшло тiльки одинадцять рукописних книжок украiнського регiону, i це в той час, коли Софiйська бiблiотека в серединi XI ст. налiчувала 950 книг, чималi бiблiотеки були в КиСФво-Печерському, Видубицькому та iнших монастирях. 1115 року володимирський князь Андрiй Боголюбський, захопивши Киiв, вивiз до Володимира багато книг i помiстив iх в Успенськiй церквi; його син Мстислав пiсля походу на Киiв також вивозив книги так почався довготривалий грабунок Пiвнiччю нашого духовного спадку.
Коли додати до згаданих творiв "Повчання Володимира Мономаха дiтям"7, яке постало в 11001101 pp., то цим окреслимо перший великий перiод iсторii писемноi украiнськоi лiтератури, базованоi на християнськiй основi. Вона позначаСФться особливим стилем, що його Д. Чижевський назвав "монументальним": простим, виразним, рацiональним, часом скупим, без особливих словесних прикрас, але з ознаками художнього; опису, особливо у вставних лiтописних оповiданнях та поетичних структурах.
Так само як головною книгою XI початку XII ст. стала "Повiсть времяних лiт", так у XII ст. головною украiнською книгою став "Киiвський лiтопис", який продовжив "Повiсть времяних лiт". Цiлком свiдома сепаратизацiя удiльних князiвств породжувала постання мiiевих лiтописiв, якi не тiльки зосереджували увагу на загальнодержавних подiях, а й вбирали в себе подii мi