Украiнська лiтература XIтАФXII столiть
Информация - Литература
Другие материалы по предмету Литература
39;ятки лiтератури XIXII ст." цiлком слушно вказав: "Кiлька софiйських написiв мають: виразнi ознаки так званих кондакарних, або молитвословних, вiршiв. Суть кондакарноi системи вiршування полягаСФ в тому, що ii нерозскладеною ланкою СФ змiстова одиниця, яка творить найпростiше (або бiльш складне) речення. Така одиниця не розпадаСФться на стопи (як у силабо-тонiчному вiршi), нi на склади та iхнi групи (як у силабiчному вiршi) i не повязуСФться з сусiднiми одиницями за принципами, характерними для iнших систем вiршування: римами, асонансами i т. д. Для кондакарноi системи вiршування характернi: 1) вiдсутнiсть рими, 2) рiзне число складiв у вiршi, хоча й окреслене певними межами (вiд 5 до 1516), 3) рiзна кiлькiсть наголосiв у вiршi, однак у певному дiапазонi вiд 2 до 5 (а в окремих випадках i до 6). Прояви кондакарного вiршування деякi автори знаходять у "Словi о полку РЖгоревiм". Отже, кондакарний вiрш це вiльний несилабiчний вiрш".
Дослiдник слушно вважаСФ, що кондакарний вiрш походить вiд вiзантiйського вiрша, а зрештою вiд бiблiйного. Головною ознакою кондакарного вiрша СФ система ритмiчних сигналiв, "якi маркiрують початок рядкiв". Будучи загалом згоднi iз цим визначенням, подамо своi уточнення: кондакарний вiрш уживався у церковнiй службi: стихарi, кондаки тощо; можна вважати, що вiн уживався i в тодiшнiй проповiдi (безсумнiвно в К. Турiвського i гiпотетичне в РЖларiона) i був тiльки пiдвидом тодiшньоi поезii, певною мiрою поСФднуючись iз нею саме тiСФю, що виникала на мiiевому ТСрунтi.
Отже, крiм кондакарноi системи, назвемо ii так, архаiчна украiнська поезiя творилася з кiлькох пластiв: героiчно-дружинного, моралiстичного, обрядового та билинного. До героiчно-дружинноi та моралiстичноi поезii треба вiднести поетичнi "Слова", названi вище. Про те, що це була поезiя, свiдчать звiстки про музичний супровiд при спiвi, як це вимiчаСФмо у "Словi о полку РЖгоревiм": "Не десять соколiв на стадо лебедiв пускаСФ, а своi вiщi персти на живii струни накладаСФ, вони вже самi князям славу рокотали"; у "Словi Данила Заточника": "Вострубiмо, як у злотокованi труби, в розум ума свойого, почнiмо бити, як у органи срiбнi, у знання мудростi своСФi, висвистуючи на Богом одуховлених сопiлках"; у "Словi о Лазаревiм воскресiннi": "Ударив Давид у гуслi, покладаючи персти своi на живii струни, сидячи в пiдземнiм Адi, мовляСФ: "Заспiваймо весело, дружино, пiснями". Зазначимо, що в останньому випадку (у пiслякнязiвський перiод) поетичнi засоби дружинного "Слова" передалися твору моралiстичному).
Цiлком у комплекс дружинноi поезii входять епiчнi тексти, введенi в лiтописи. Це була пiднесена поезiя, яка поширювалася в уснiй традицii i тiльки випадково в уривках чи повнiстю була записана книжниками давнiх часiв. Ця традицiя мала поширення, в такiй поетицi було складено "Похвалу князю Вiтовту" 1428 р. i "Слово про битву пiд Оршею 1515 року", де СФ, до речi, пряма вказiвка, що перед нами таки поетична памятка: "О пречистая i премудрая главо! Як тебе я назву i як похвалю! Покiрливiстю язика мойого i художеством ума мойого". Ця поетика натурально передалась у героiчнi пiснеспiви пiзнiшого часу, зокрема в думи, в яких використано той-таки несилабiчний вiрш iз музичною строфою, який збагатився дiСФслiвною спорадичною римою. Вперше спорадична рима проскакуСФ в найдавнiших памятках: "Словi о полку РЖгоревiм", "Словi в недiлю по Великоднi" К. Турiвського та "Словi про погибель Руськоi землi". РД вона i в проповiдях Серапiона.
Отже, традицiя героiчного спiву в такому словесному оформленнi продовжилася на нашiй землi i, консервуючись, утримувалася аж по XIX ст. За падiнням князiвськоi Киiвськоi держави ця традицiя, як уже говорилося, зСФднуСФться зi "Словом" церковно-дидактичним, яке також маСФ характер архаiчноi поезii ("Слово о Лазаревiм воскресiннi"), потiм переходить у "похвали" Литовсько-руськоi держави, а вже тодi в украiнськi думи. Можемо вважати, що при зСФднаннi героiчноi та моралiстичноi поезii вiдбулося злиття поетики героiчноi iз кондакарною. Це саме помiчаСФмо у "Посольствi до папи римського Сiкста IV" РЖоанна (1476), де не тiльки маСФмо вiльний несилабiчний вiрш, а й пряму вказiвку на поетичну структуру твору: "Всенайсвятiший Божий святий мужу, наскiльки можливо це СФ вiд нас, це тобi приносим малеСФ гранесловiСФ" (курсив мiй. В. Я/.). Такий вiрш бачимо i в "Ключi царства небесного".Герасима Смотрицького (1587), де дiСФслiвна рима проступаСФ значно частiше, але також спорадично, зовсiм так само, як i в думах:
Про що вона, як мати ваша,
у болях вас породивши,
Водою святого хрещення омивши,
Дари духа святого просвiтивши,
РЖ хлiбом житейським,
Ученням СФвангельським воскормивши
Жениху своСФму...
або:
Тепер замiсть надii, радостi i потiхи
жалiсно нарiкаСФ, Багатослiзно плаче,
Однi-бо вiд неi вiдступають,
РЖншii про теСФ не дбають,
РЖ всi загалом на повиннiсть свою
мало памятають... i т. д.
Такий же вiрш знаходимо у "Треносi" Мелетiя Смотрицького (1609), у творах Кирила Транквiлiона-Ставровецького. Зразки ж кондакарноi поезii творяться ще й у XVIII ст., згадати б "Служби преподобним отцям печерським", що вийшли в КиСФвi в 1763 р. Особливiстю ж дружинно-героiчноi поезii, як i моралiстичноi архаiчного типу, СФ специфiчна образна структура, iнакше кажучи, метафорична наповненiсть. Вона яскраво