Украiнська держава П. Скоропадського
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?ти Гетьманщини. РЖдея федерацii вiдштовхнула вiд П.Скоропадського украiнських патрiотiв, однак не привернула до нього росiйських монархiстiв, з яких у КиСФвi формувалася украiнська армiя. На Киiв наступали вiйська Директорii пiд командуванням С.Петлюри, розгортався махновський анархiстський рух. Гетьман втрачав контроль над краiною.
14 грудня 1918 р. до КиСФва трiумфально ввiйшли вiйська Директорii й проголосили вiдновлення Украiнськоi Народноi Республiки. Того самого дня гетьман з допомогою нiмцiв виiхав за кордон. У своСФму вiдреченнi вiд влади вiн писав: Я, гетьман усiСФi Украiни, на протязi семи з половиною мiсяцiв докладав усiх сил, щоб вивести край з того тяжкого становища, в якому вiн опинився. Бог не дав менi сил справитись iз цим завданням, i нинi я, з огляду на умови, якi тепер склалися, i керуючись виключно добром Украiни, вiдмовляюся вiд влади.
Тiльки на вигнаннi зiйшлися шляхи Скоропадського та Союзу хлiборобiв. Для останнiх Павло Петрович став прапором нацiонально-державного будiвництва; вiн же знайшов у них сильну пiдпору пiд своi мрii про монархiчну Украiну.
Проте, як зауважуСФ iдеолог сучасного украiнського консерватизму Вячеслав Липинський, Гетьманщина мала ширше значення. Воно полягало в ознайомленнi й навiть залученнi на пiдтримку iдеi украiнськоi державностi деяких представникiв значно русифiкованоi соцiально-економiчноi верхiвки Украiни. А це в свою чергу сприяло розширенню соцiальноi бази цiСФi iдеi поза вузький прошарок украiнськоi iнтелiгенцii на чисельнiший, надiйнiший i продуктивнiший клас хлiборобiв, тобто заможних селян i володарiв маСФткiв. Вiдтак, якби Скоропадський утримався, то, на думку Липинського, вiн привернув би на бiк украiнськоi державностi найпродуктивнiше населення краiни, не залишаючи ii в залежностi вiд iдеологiчноi секти, як вiн називав нацiональне свiдому украiнську iнтелiгенцiю.
РЖсторики-гетьманцi (а слiдом за ними i деякi нашi сучасники) зазначають, що саме Скоропадський починав працювати над створенням органiзацii, яка в основу своСФi дiяльностi доклала консенсус у соцiальних питаннях. Насправдi вiн не вiдiгравав у цьому провiдноi ролi; спочатку його навiть не було серед кандидатiв у диктатори (сам П.Скоропадський пiзнiше писав: Мушу вiдверто сказати, що ще на початку березня я про гетьманство не думав). Головним кандидатом украiнських кiл на роль монарха був РДвген Чикаленко, видатний органiзатор нацiонального життя, вiдомий меценат, до революцii фактичний голова Товариства украiнських поступовцiв i видавець СФдиноi щоденноi украiномовноi газети Рада. Висувалася також кандидатура Миколи Мiхновського, першого теоретика самостiйництва на Надднiпрянщинi. Однак окупацiйне командування вважало, що пiд час громадянськоi вiйни на чолi держави не повинна стояти цивiльна людина. А П.Скоропадський, авторитетний воСФначальник i нащадок старовинного гетьманського роду, мав перед усiма iншими кандидатами очевиднi переваги. Коли питання про майбутнього монарха було вирiшене, полiтичнi органiзацii на чолi з Украiнською народною громадою почали готувати переворот.
Отже, органiзаторами повалення Центральноi Ради були не нiмцi та австрiйцi, як твердили радянськi iсторики. Лише за 5 днiв до перевороту, коли в казармах зявилися листiвки й агiтатори, а до КиСФва почали заiжджатися учасники зiзду хлiборобiв, iз П.Скоропадським виявив бажання зустрiтися начальник штабу нiмецьких вiйськ в Украiнi генерал Гренер. Вiн заявив, що нiмцi не втручатимуться у внутрiшнi справи Украiни, хоча й натякнув на iхню зацiкавленiсть у встановленнi авторитетноi влади. Союзники висунули цiлу низку ультимативних вимог до майбутнього уряду, частину яких П.Скоропадський одразу ж вiдхилив (зокрема, про виключне право Нiмеччини та Австро-Угорщини на лишки харчового продукту в Украiнi). Сторони погодилися з необхiднiстю вiдновлення приватноi власностi та встановлення мiцного ладу в краiнi. До 29 квiтня залишилося кiлька днiв.
У Споминах П. Скоропадський зазначав: 28 квiтня пiсля обiду я замiнив свою звичайну вiйськову черкеску на цивiльне вбрання... вийшов з дому i вiзником поiхав до скверу, де стоiть памятник Святому Володимировi. Менi хотiлося на самотi обдумати те велике дiло, що я звалював тепер на своi плечi; менi хотiлося розiбратися в своiх власних думках i намiрах. Я почував, що переживаю дуже важливi моменти свого життя; усвiдомлював... яка колосальна вiдповiдальнiсть ляже на мене i я вже змушений буду забути про особисте життя i особистi iнтереси. Я наблизився до памятника i сiв на лавку... Передi мною чудово вимальовувався наш Днiпро, свiдок не таких ще переворотiв! Поза Днiпром розгорталася безмiрна далечiнь рiдноi менi Чернiгiвщини. Я довго, довго сидiв, милувався краСФвидом, образи минулого мого краю один за другим виникали перед моiми очима; я намагався уявити собi його майбутнСФ. Я вiдчував, що починаю якусь нову сторiнку в iсторii мого народу, i хотiлося усвiдомити собi всi обставини цього початку. Хай буде, що буде, а йти на це дiло я мушу. Потраплю врятувати мiй край буду щасливий, не здолаю цього зробити буду мати чисту совiсть, бо не маю я особистих цiлей.
1921 р. П.Скоропадський разом з сiмСФю (в нього було три дочки РЖ син, гетьманич Данило, що помер 1957 р. у Лондонi) поселився у ВанзеСФмальовничому передмiстi Берлiна. Вiн бере активну участь в полiтичному та культурному життi украiнськоi емiграцii, зокрема засновуСФ у Берлiнi Украi