Украiнська держава П. Скоропадського
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
В¶авностi. Нарештi, безпосередньою причиною кiнця Центральноi Ради стала ii неспроможнiсть задовольнити нiмецькi вимоги.
До весни 1918 р. широким верствам населення Украiни вже набридли революцiя й хаос. Закономiрно, що цi настроi переважали серед маСФтних класiв, заможних селян, дрiбних пiдприСФмцiв та бiзнесменiв, фабрикантiв, великих землевласникiв, вищих прошаркiв чиновництва, що складали 20% усього населення Украiни. Австрiйцi та нiмцi на Украiнi також всiляко прагнули вiдновити порядок i прискорити вивезення продуктiв. Тому мiж 24 i 26 квiтня представники цих груп таСФмно домовилися замiнити Центральну Раду консервативним украiнським урядом на чолi з гетьманом Павлом Скоропадським (титул гетьман мав викликати асоцiацii з квазимо-нархiчними традицiями, повязаними з козацькими гетьманами).
Нащадок давнього роду козацькоi старшини й один iз найбiльших на Украiнi землевласникiв, Скоропадський мав високий статус за царського режиму служив вiйськовим адютантом Миколи II i пiд час вiйни був авторитетним генералом. З початком революцii вiн украiнiзував своСФ вiйськове зСФднання i, коли Центральна Рада вiдкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем селянського ополчення вiльних козакiв. З приходом до влади цього малоросiйського аристократа, який раптом згадав про своСФ украiнське корiння, в революцii на Украiнi настав новий етап, що характеризувався намаганнями вiдновити правопорядок та скасувати соцiалiстичнi експерименти Центральноi Ради.
29 квiтня, на зiздi, скликаному в КиСФвi Лiгою землевласникiв, на який з усiСФi Украiни прибуло 6500 делегатiв, з ентузiазмом проголосили Украiну Гетьманською державою на чолi з П.Скоропадським, закликавши його врятувати краiну вiд хаосу i беззаконня. Згодом багато писали й говорили про те, що цей зiзд було iнiеновано, але сучасники бачили серед його делегатiв лише незначну кiлькiсть людей у пiджаках, основну масу становив натовп дядькiв у свитках, та й представляли вони вiсiм рiзних губернiй. Того самого дня в Софiiвському соборi СФпископ Никодим миропомазав гетьмана, а на Софiiвському майданi вiдслужено молебен. Переворот вiдбувся майже безкровне, лише в сутичцi iз сiчовими стрiльцями загинуло троСФ вiрних гетьмановi офiцерiв. Того ж дня П.Скоропадський разом iз прибiчниками оголосив про встановлення Украiнськоi Держави (на вiдмiну вiд Украiнськоi Народноi Республiки Центральноi Ради). Нова держава грунтувалася на незвичайному поСФднаннi монархiчних, республiканських i, що особливо характерно, диктаторських засад, ii пiдданим гарантувалися звичайнi громадянськi права, причому особливо наголошувалося на святостi приватноi власностi.
Скасовуючи такi нововведення Центральноi Ради, як нацiоналiзацiя великих маСФткiв та культурна автономiя, гетьман увiв окрему категорiю громадян-козакiв (якi фактично були заможними селянами), сподiваючись, що вони стануть основною соцiальною опорою режиму. Особливо впадали у вiчi широкi прерогативи самого гетьмана: йому належало виняткове право видавати всi закони, призначати кабiнет, управляти зовнiшньою полiтикою та вiйськовими справами й бути верховним суддею краiни. Однак цi претензii на майже необмежену владу не могли приховати того факту, що влада на Украiнi практично належала нiмцям, а не украiнцям.
29 квiтня 1918 року П.П.Скоропадський, гiдний представник гетьманського роду, смiливий генерал, взяв владу на Украiнi, владу, що фактично упала з рук Центральноi Ради та ii Ради Мiнiстрiв, де провiдну роль вiдiгравали украiнськi есери. Бiльшiсть партiй та верств населення вiдмовили iм у пiдтримцi, тому переворот пройшов майже без пострiлiв та кровi.
В умовах конспiрацii гетьманцi не могли пiдшукати кандидата на посаду голови кабiнету мiнiстрiв. Ним було призначено М.Устимовича близьку до гетьмана, але мало вiдому в украiнських колах людину. Вiн не зумiв пiдiбрати собi мiнiстрiв, бо деякi дiячi, насамперед з партii соцiалiстiв-федералiстiв, вiдмовилися прийняти його пропозицiю. Не вдалося зробити цього й наступному головi уряду професоровi iсторii та права М.Василенку. Як iз прикрiстю писала пiзнiше Л.Старицька-Черняхiвська, соцiалiсти-федералiсти побоялися забруднити свою соцiалiстичну чистоту, iм не вистачило патрiотизму пiднятися над своiми партiйними амбiцiями й обСФднатися в iмя украiнськоi державностi. Вiд соцiалiстiв-федералiстiв погодився увiйти до кабiнету М.Василенка лише Д.Дорошенко представник давнього старшинського роду, нащадок брата гетьмана Петра Дорошенка. Вiн став мiнiстром закордонних справ. Показовим СФ те, що i наступний голова гетьманського уряду Ф.Лизогуб також походив iз старовинного украiнського роду.
Гетьманська держава здобула широке мiжнародне визнання, встановивши дипломатичнi звязки з Нiмеччиною, яку гетьман навiть встиг вiдвiдати з офiцiйним вiзитом, Австро-Угорщиною, БолгарiСФю, Туреччиною, ДанiСФю, ПерсiСФю, ГрецiСФю, НорвегiСФю, ШвецiСФю, РЖталiСФю, ШвейцарiСФю, Ватiканом, а загалом ще iз 30 державами. На жаль, Антанта, орiСФнтуючись на вiдновлення СФдиноi i недiлимоi Росii, не визнала Гетьманську державу.
На той час Украiна досягла значних успiхiв у галузi науки, освiти та культури, хоч гетьман П.Скоропадський був професiйним вiйськовим. Його унiверсалом створюСФться Украiнська Академiя наук (що iснуСФ й досi; першим ii президентом став В.Вернадський); засновуються два державнi украiнськi унiверситети в КиСФвi та Кам&#