Украiнська держава П. Скоропадського
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
ися нескiнченнi дискусii, створювалися мiфи i легенди. Зi своiх майже 72 рокiв життя Скоропадський гетьманував лише 7 з половиною мiсяцiв i якщо першi 45 рокiв вважати передмовою до гетьманства, то останнi 27 були тяжкою розплатою за ту недовгу мить влади над вiруючою в пошуках виходу з соцiальних експериментiв Украiною. А заплатив вiн сповна смертю маленького сина ще за часiв гетьманування, поневiряннями на чужинi, перебуванням пiд опiкою нiмцiв у перiод фашистськоi диктатури. Початок життя Павла Скоропадського не вiщував жодноi з цих подiй. То був типовий життСФвий шлях росiйського аристократа адже половина петербурзького вищого свiту мала украiнське корiння або украiнську маСФтнiсть.
4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за пiдписами Ленiна i Троцького. У вiдповiдi на ультиматум (ii пiдписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на право самовизначення Украiни шляхом навязування iй своiх форм полiтичного устрою. Бiльшовики незважаючи на численнi декларацii про самовизначення нацiй аж до вiддiлення, не переводили своiх вiдносин з Украiною в площину мiжнародного права.
ПостаСФ закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна Рада не змогла протистояти бiльшовицькому наступу?
Вiдповiдь лежить у площинi двох факторiв зовнiшнього й внутрiшнього.
Лiдери Центральноi Ради опинилися перед вибором де шукати допомоги проти ворога нашого нацiонального визволення Росii. Одна частина стояла за те, щоб шукати ii в народi, йдучi назустрiч його соцiально-еконмiчним прагненням, а друга частина закликала на допомогу проти бiльшовицькоi навали нiмецького вiйська. Члени украiнськоi делегацii пiсля переговорiв у Брест-Литовську 9 лютого за новим стилем звернулися iз закликом до нiмецького народу про допомогу. Але приход нiмецькоi армii на Украiну не дав очiкуваних результатiв, а навпаки. ОрiСФнтацiя i надiя на зовнiшнi сили провалилась, бо нiмцi себе почували на украiнськiй землi не як приятелi, а як повноправнi хазяСФва.
Вiдiграв свою негативну роль у боротьбi з бiльшовизмом i такий внутрiшнiй фактор, як вiчна прiрва мiж задумом i його втiленням в життя, що виявилася у спробах Центральноi Ради реалiзувати намiчену соцiально-економiчну програму та нездатнiсть Центральноi Ради налагодити ефективний державний механiзм. А неспроможнiсть вирiшити дiлему прiоритет прав нацii чи прав людини (вибрали перше) врештi-решт це визначило долю Центральноi Ради.
Зi свого ж боку нiмцi теж втрачали терпець до молодих i мало спроможних полiтикiв, якi переважали в Центральнiй Радi. Вони швидко пересвiдчилися, що вона не мала практично нiякого адмiнiстративного апарату для збору тих мiльйонiв тонн продуктiв, що iх так вiдчайдушне потребували голоднi нiмецькi та австрiйськi мiста. Безперервнi кризи, сутички й дебати мiж соцiалiстичними партiями у Центральнiй Радi переконали нiмцiв у тому, що молодi украiнськi утопiсти неспроможнi правити. Тому 28 квiтня, якраз коли Центральна Рада складала конституцiю Украiнськоi держави, до зали ввiйшов нiмецький загiн i розпустив збори. Наступного дня Центральна Рада впала без усякоi спроби захищатися.
За той рiк, протягом якого Центральна Рада виступала основним полiтичним чинником на Украiнi, вона досягла значних успiхiв, але й зазнала страшних невдач. З огляду на слабкiсть i дискримiнованiсть украiнськоi iнтелiгенцii до революцii, полiтичну ii недосвiдченiсть створення i змiцнення Центральноi Ради було безперечним здобутком. СвоСФю дiяльнiстю вона нарештi поклала край поширеним сумнiвам щодо самого факту iснування украiнського народу. Вона перетворила украiнське питання на одне з ключових питань революцiйного перiоду. З суто полiтичноi точки зору Центральна Рада у взаСФминах з Тимчасовим урядом добилася бiльшого, нiж хтось мiг сподiватися.
Вона також узяла гору над украiнськими бiльшовиками, змусивши iх звертатися по допомогу до Росii. Прагнучи створити демократичний парламентський устрiй, Центральна Рада лишалася вiдданою своiй метi, незважаючи на те, що ситуацiя вимагала жорсткостi дiй. Вражаючим прикладом цiСФi вiдданостi стало надання СФврейськiй меншостi широкоi культурноi автономii попри найсуворiшу критику з ii боку украiнського уряду. Цей крок Ради став прецедентом на майбутнСФ. Але чи не найбiльш далекосяжним здобутком Центральноi Ради було те, що, вперто висуваючи вимогу украiнського самоврядування, вона серйозно пiдiрвала ранiше недоторканий принцип СФдиноi та неподiльноi Росii, змусивши Тимчасовий уряд, а потiм i бiльшовикiв вiдступити (принаймнi в теорii) вiд цiСФi священноi корови росiйського полiтичного мислення.
Але найочевиднiшим в дiяльностi Центральноi Ради СФ ii поразка. До найважливiших ii причин належала вiдсутнiсть двох головних опор державностi, а саме боСФздатноi армii та адмiнiстративного апарату. Не маючи останнього, Центральна Рада не могла утримувати звязки з губернiями та селом, де зосереджувалося найбiльше ii можливих прибiчникiв. Не меншоi шкоди завдавала й вiдсутнiсть згоди щодо того, яку полiтику проводити. Це з усiСФю драматичнiстю виявлялося в гострiй ворожнечi мiж Винниченком i Петлюрою двома провiдними мiнiстрами в урядi. Винниченко доводив, що Центральнiй Радi слiд проводити суспiльне радикальнiшу, нiж у бiльшовикiв, полiтику, щоб виправдати сподiвання мас на докорiннi змiни. Тим часом Петлюра вважав, що слiд придiляти бiльшу увагу будiвництву iнститутiв нацiональноi дер