Украiнська держава П. Скоропадського
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
39;янцi-Подiльському, 150 (!) украiнських гiмназiй, Нацiональний архiв. Нацiональна бiблiотека та iншi навчальнi й культурнi заклади.
Усе ще потребувало вирiшення земельне питання. 29 квiтня 1918 р. гетьман скасував закони Центральноi Ради про конфiскацiю великих маСФткiв, але план iхнього викупу та розподiлу мiж селянами було ухвалено лише в листопадi (його так i не вдалося виконати). Невизначенiсть становища селян та помiщикiв викликала невдоволення з обох бокiв. Крiм того, до своiх маСФткiв поверталися росiйськi помiщики, вiдбираючи у селян землю з допомогою збройних загонiв гетьмана. Не встиг П.Скоропадський здiйснити цiкавий план вiдновлення козацтва як основи украiнськоi армii, яку фактично також не було сформовано. Водночаiерез залежнiсть гетьманськоi влади вiд Нiмеччини та Австро-Угорщини туди вивозилася величезна кiлькiсть украiнського зерна, мяса та цукру. Врештi, невирiшенiсть аграрного питання разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Сiм з половиною мiсяцiв Украiнськоi держави переважна бiльшiсть спостерiгачiв оцiнюСФ, як перiод соцiального i громадського спокою. Зовнiшньою запорукою цього була, безперечно, окупацiйна австро-нiмецька армiя, що припинила стан громадянськоi вiйни i вторгнення на Украiну росiйських вiйськ. Але це можна пояснити також i внутрiшньою полiтикою гетьмана.
Всiм вiдомi карнi експедицii "гетьманськоi варти" на села, якi, до речi, сам Скоропадський не наказував зорганiзувати. Вiн вiддав земельнi суперечки на розгляд лiквiдацiйних комiсiй. Але майже нiким не згадуСФться що "найреакцiйнiший" гетьманський уряд Ф.А.Лизогуба не тiльки не скасував робочого законодавства Росiйського тимчасового уряду та Украiнськоi Центральноi Ради, а, навпаки, пiдтвердив його.
В силу своiх уявлень i мiркувань Павло Скоропадський намагався дати Украiнi спокiй, зСФднати соцiально-творчi елементи, вивести РЗРЗ на мiжнародну арену. Але в умовах жорстокоi класовоi битви, що охопила не тiльки територiю колишньоi Росiйськоi iмперii, а й бiльшiсть СФвропейських краiн, острiвець ладу i безтурботностi, навiть якщо б його i створили, був приречений. В листопадi революцiя 1918 року в Австро-Угорщинi та Нiмеччинi лiквiдувала зовнiшню запоруку стабiльностi гетьманськоi влади. Цим скористалися росiйськi бiльшовики, якi через свою мирну делегацiю у КиСФвi слiдкували за ситуацiСФю в Украiнi, та нацiонально-соцiалiстичнi партii, що пiдняли повстання проти П.Скоропадського. З iншого боку, представники Англii, Францii, США та РЖталii обiцяли допомогу тiльки за умови проголошення курсу на федерацiю з бiлою РосiСФю, який врештi-решт, так як i новий росiйський кабiнет С.М.Гербеля, виявився самовбивчим для гетьмана. За допомогою полiтичних демаршiв та воСФнних дiй майже всi нацiональнi сили, що сконсолiдувалися, примусили його зректися гетьманства.
За свiдченнями очевидцiв, обставини цього були дуже трагiчними. Коли делегацiя украiнських дiячiв висловила своi вимоги до гетьмана, вiн тiльки й вимовив: "Це ж виходить отреченiСФ! Але що ж скаже iсторiя?" Член делегацii М.Славинський у запалi вiдповiв: "Павле Петровичу! РЖсторiя вже сказала про вас усе, i бiльше вона вже про вас нiчого не скаже! .."
Однак всупереч подiбним заявам i сподiванням iсторична мiсiя гетьмана, тепер вже колишнього, 14 грудня 1918 року не скiнчилася, наявнiсть екс-гетьмана та сильних хлiборобсько-державницьких тенденцiй викликала до життя в 1920 роцi в емiграцii украiнський монархiчний рух.
Майже весь 1919 рiк Павло Петрович перебував у полiтичних сутiнках, працюючи над своiми спогадами у Швейцарii. Але вже у 1920 роцi його iмя знову починаСФ згадуватися у пресi прибiчники Директорii УНР та Головного отамана С.В.Петлюри звинувачують Скоропадського у зносинах з росiйськими монархiстами. Це свiдчить, що певнi сили побоювались появи колишнього гетьмана на полiтичнiй аренi емiграцii. РЖ дiйсно, незабаром Павло Скоропадський зявляСФться, цього разу, як прапор руху гетьманцiв-державникiв. Його засновником стала Украiнська хлiборобсько-демократична партiя на чолi з В.Липинським та С.Шеметом, яка згодом оформилась, як Украiнський союз хлiборобiв-державникiв з центром у Вiднi.
Хлiборобська партiя iснувала з кiнця 1917 року, але ii стосунки з П.Скоропадським у 1918-му були досить складними. Слiд зазначити хоча б, що зiзд, який 29 квiтня проголосив Скоропадського гетьманом, був не хлiборобським, а зiздом Союзу земельних власникiв". "Хлiбороби" вiдокремились вiд них ще напередоднi, 28 квiтня, але вiтали гетьмана, поставивши йому декiлька умов: створення дiйсно вiльноi, незалежноi, народноi Украiнськоi держави; скликання Украiнськоi народноi ради; щоб уряд складався з людей, якi довели вiрнiсть украiнськiй нацiонально-державнiй iдеi та iн. Скоропадський прийняв це звернення, але майже всi вимоги виконанi не були, а подальшi зiзди "хлiборобiв" забороненi. На початку листопада 1918р., коли поразка стала цiлком очевидною, гетьман доручив С.Гербелю формування нового кабiнету вiльного вiд германофiлiв i зорiСФнтованого на Антанту. Однак Антанта допускала в крайньому разi лише федерацiю народiв колишньоi Росiйськоi iмперii. Пiд загрозою бiльшовицькоi навали та мiжнародноi iзоляцii П.Скоропадський 14 листопада 1918 р. оголосив про федерацiю Украiни з майбутньою, небiльшовицькою РосiСФю. Але того самого дня лiдери украiнських соцiалiстичних партiй створили у Бiлiй Церквi новий уряд Директорiю, яка розпочала повстання пр