Украiна у роки перебудови
Информация - История
Другие материалы по предмету История
конфлiкту також висловився В.Бондаренко, пiдкресливши його полiтичне пiдТСрунтя i невизначенiсть позицiй його учасникiв, [6]. У iншiй роботi цей же дослiдник зупинився на питаннi державних iнiцiатив з урегулювання мiжцерковного конфлiкту: проведення РЖ Всеукраiнського мiжрелiгiйного форуму та спроби створення мiжцерковного органу - Ради релiгiй Украiни. Автор вважав, що мiжконфесiйна напруга буде зникати разом з деполiтизацiСФю проблем, якi склали ii сутнiсть [7]. Необхiдно ще згадати невелику працю В.Бондаренка "Перебудова i церква", у якiй автор на основi фактiв описав змiну державноi полiтики стосовно церкви, наслiдком чого i стала активiзацiя релiгiйного життя у краiнi [8].
Для повноти iсторiографiчного огляду конфесiйного складу Украiни кiнця 80-початку 90-х рр. треба ще згадати працю П.Панченка "Релiгiйнi конфесii в Украiнi (40-i - поч. 90-х рр.)", яка СФ першою спробою висвiтлити це питання саме з iсторичноi точки зору. Автор намагався подати загальний огляд iсторii та сучасного йому конфесiйного стану у краiнi. На жаль, невеликий обсяг книги не дав йому змоги глибше окреслити iсторiю украiнських конфесiй [27]. У його ж працi "Релiгiйнi конфесii в Украiнi в контекстi iсторизму" фактично вперше у спресованому виглядi висвiтлюються релiгiйнi процеси в Украiнi вiд давнини i до часiв функцiонування незалежноi держави. Автором зроблено спробу виявити i простежити своСФрiдне бачення проблеми духовностi у складному сплетiннi суспiльних трансформацiй сер. 1980-х - поч. 1990-х. На думку дослiдника, започаткованi зрушення у вiдносинах тоталiтарноi держави з церквою на стартi перебудованого перiоду вiдбувались у руслi посилення демократичних основ життСФдiяльностi украiнського суспiльства i не всюди цi явища мали однакову iнтенсивнiсть. Вiн пiдкреслив те, що багатонацiональнiсть населення сприяли утвердженню багатоконфесiйностi. На думку автора, пiсля активiзацii наприкiнцi 1980-х рр. Автокефальноi Православноi та Католицькоi церков усе вилилось у справжнiй церковно-захисний рух, що вiдбувалось в усiх областях Украiни, i хоча церква вже вiдокремилась вiд держави, ii представники обирались до складу владних структур [26].
У статтi В.Фомиченка коротко викладена iсторiя Римо-Католицькоi церкви в Украiнi i пiдкреслено, що саме демократизацiя сприяла помiтнiй активiзацii РКЦ на початку 90-х рр. Автор констатував, що тi тенденцii, якi спостерiгалися в украiнському католицькому середовищi, свiдчили про певну стабiльнiсть РКЦ та ii помiтний вплив на процес духовно-релiгiйного вiдродження в Украiнi [35].
Згадану тему продовжили О.Бажан та Ю.Данилюк у спiльнiй монографii "Випробування вiрою...", де описали боротьбу католицькоi громадськостi за своi права, зокрема вони звернули увагу на пiдтримку демократичноi громадськостi Росii щодо питання легалiзацii УГКЦ та на конструктивну позицiю численних мiжнародних релiгiйних i правозахисних органiзацiй та Ватикану. Щодо мiжконфесiйних конфлiктiв i суперечностей, то це вiдбувалося через незясованiсть майнових питань - вважали автори [4]. Вони знову ж таки у спiльнiй роботi "Опозицiя в Украiнi..." описали громадянський рух за легалiзацiю УГКЦ, полiтичнi репресii щодо iх активiстiв, проаналiзували шляхи формування руху за права вiруючих [11].
Значний внесок у дослiдження украiнськоi церковноi проблематики зробив В.Пащенко. Зокрема працi, що стосуються нашого дослiдження, це "Православя в новiтнiй iсторii Украiни: Частина друга", "Греко-католики Украiни вiд 40-х рр. ХХ ст. до наших днiв" та "Православна церква в тоталiтарнiй державi. Украiна 1940 - початку 1990 рр." [28-30], де автор провiв думку, що тоталiтарна держава була нездатна забезпечити громадянам демократичнi права i свободу совiстi, а при врегулюваннi спiрних питань та мiжконфесiйних конфлiктiв вдавалася до iх адмiнiстративно-силового вирiшення.
У монографii В.Марчука "Церква, духовнiсть, нацiя. Украiнська греко-католицька церква в суспiльному життi Украiни ХХ ст." проаналiзовано дiяльность УГКЦ, ii роль у нацiонально-культурному та духовному життi, формуваннi нацiональноi самосвiдомостi та морально-етичних цiнностей [22].
Церкву i украiнське державотворення також повязали мiж собою О.Уткiн, С.Головащенко та В.Любащенко. Зокрема, О.Уткiн писав про те, як в часи СРСР було покладено край автокефалiстському руховi в украiнському православному середовищi, тобто фактично була лiквiдована можливiсть використання впливу та авторитету православноi церкви в iнтересах украiнськоi державностi. РЖ лише збереження украiнськоi автокефалii у дiаспорi уможливило вiдновлення таких впливiв на межi 80-90-х рр. [34]. С.Головащенко згадав про участь вiруючих в антипартiйних виступах, i вважав, що потужний етноконфесiйний комплекс, система церковного управлiня та церковна юрисдикцiя були прикладом для свiтськоi влади в умовах активiзацii нацiонально-визвольного руху [10]. В.Любащенко вважав, що державотворчi процеси в Украiнi сприяли активним динамiчним змiнам у протестантському релiгiйному середовищi, викликали зближення позицii протестантських церков щодо державного суверенiтету Украiни. Вiн пiдкреслив, що саме протестантськi угруповання зробили максимум можливого для того, щоб використати наявнi можливостi, повязанi з демократизацiСФю суспiльного життя [21].
Дисертацiйнi дослiдження Н.БСФлiковоi та Е.Кардоша найбiльш широко охопили дiяльнiсть релiгiйних конфесiй Украiни рубежу 80-90-х рр. ХХ ст. та iх вплив на тогочасний держа