Украiна у роки перебудови
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?артiйних та антикомунiстичних, т. зв. демократичних сил набуло непримиренного характеру. Постало питання: або повертати до старого, або рушити вперед, до ринковоi економiки, багатопартiйностi тощо.
19 серпня 1991 р. консервативнi сили зробили вiдчайдушну спробу повернути назад перебiг подiй. У Москвi,, скориставшись вiдсутнiстю М. Горбачова (як i в iсторii iз змiщенням М. Хрущова), група високопоставлених чиновникiв створила так званий "ГКЧП", тобто державний комiтет з надзвичайного становища, неконституцiйно оголосили себе верховною владою в краiнi, спираючись на хворобу генсека, i намагалися заборонити всяку дiяльнiсть, що носила антикомунiстичний характер.
Два днi iснувала влада "ГКЧП" в Москвi. Спроби розповсюдити ii на Украiну наштовхнулися на опiр тогочасного голови Верховноi ради УРСР, згодом першого президента Украiни Л. Кравчука та були лiквiдованi. Однак частина перiодичних видань стала на бiк путчистiв, публiкувала iхнi вiдозви та матерiали на iх пiдтримку.
Однак кволiсть дiй членiв хунти та, навпаки, рiшучi дii опозицii дозволили вже на 22 серпня лiквiдувати московський заколот. Його керiвники були заарештованi. Було заборонено КПРС, а за нею КП Украiни. Кiлька газет, що вiдверто стали на бiк "ГКЧП", i серед них газета "Правда", були тимчасово закритi. Подiбне сталося й в КиСФвi, де серед заборонених була, скажiмо, газета "Радянська Украiна", що згодом почала виходити пiд "перефарбованою" назвою "Демократична Украiна".
Украiнська iсторiографiя про релiгiйно-конфесiйнi вiдносини в УРСР у роки перебудови (1985 - 1991 рр.)
Серед багатьох факторiв нацiонально-духовного вiдродження у роки перебудови особливе мiiе займав релiгiйний фактор, оскiльки Украiна завжди була багатонацiональною державою, а звiдси i багатоконфесiйною, а ii народ, незважаючи на довгi роки релiгiйного пригнiчення, зберiг притаманну йому духовнiсть. Процеси демократизацii в Украiнi у часи перебудови сприяли розширенню прав церкви в суспiльствi, спостерiгалися помiтнi змiни громадськоi думки щодо релiгii. У цей час на релiгiю став утверджуватися погляд як на широкий соцiально-культурний феномен. 1989 р. став переломним для украiнськоi церкви i ii ролi у суспiльному життi: релiгiйним органiзацiям було надано юридичний статус, а бiльшiсть конфесiй розпочали процес власного вiдродження.
Вiтчизняну iсторiографiю дослiджуваного перiоду умовно можна подiлити на радянську i сучасну, що висвiтлюють такi аспекти, як полiтика радянськоi влади у сферi релiгii, забезпечення свободи совiстi, iсторiю конфесiйного життя.
Працi радянських науковцiв з проблеми полiтики радянськоi влади у сферi релiгii та забезпечення вiльного вiросповiдання несли на собi вiдбиток тогочасного негативного вiдношення до релiгii, пiдтримуваного офiцiйною владою i наукою, а церква замальовувалась як реакцiйний, антинародний iнститут, породжений безправним становищем народних мас у попереднiх суспiльно-полiтичних формацiях. Тому майже завжди радянськi дослiдники пiдкреслювали "експлуататорську", "реакцiйну" роль церкви в суспiльствi, ii "прислужницько-угодницьку" роль - про це згадуСФться у працях РЖ.Андрухiва [1; 2]. Наслiдуючи класикiв марксизму-ленiнiзму, автори свiдомо навязували думку про те, що церква - це негативне явище минулого, i для неi немаСФ мiiя у комунiстичному суспiльствi.
Зокрема, А.Мяловицький розкрив роль засобiв масовоi iнформацii УРСР в атеiстичнiй пропагандi, показав, яким чином проходив цей процес на сторiнках тодiшнiх газет i журналiв, у передачах украiнського радiо i телебачення. Автор розкритикував працiвникiв ЗМРЖ за те, що вони не зумiли органiзувати публiцистично гострих виступiв iз зреченнями вiд релiгii. Вiн широко висвiтлив атеiстичне виховання пiдростаючого поколiння i при цьому заперечував те, що науковий атеiзм навязувався владою [25]. М.Вiвчарик у монографii "Колоситься нива дружби" вважав, що релiгiйнi пересуди чинять опiр дружбi народiв [9]. Також винятково в негативному планi висвiтлювала радянська iсторiографiя дiяльнiсть протестантських обСФднань, сам протестантизм визнавався "реакцiйним" за своСФю суттю, пiдкреслювався шкiдливий виховний вплив протестантських обСФднань на молодь [23].
Кардинально по-iншому висловлювалися украiнськi дослiдники за кордоном, зокрема С.Караванський писав про релiгiйний бум в СРСР наприкiнцi 80-х рр. Вiн згадав, як Кремль спритно позбавив захiдних критикiв фактiв про переслiдування релiгii в СРСР у той час, як i далi пiдтримувалась атмосфера цькування релiгii, атеiзм залишався офiцiйним свiтоглядом, продовжували видаватись антирелiгiйнi журнали i не було зроблено жодного послаблення у напрямi легалiзацii Украiнськоi Католицькоi Церкви [16].
У монографii А.Камiнського в одному iз роздiлiв описано духовне вiдродження украiнського народу, церковнi справи та органiзованi структури релiгiйного життя на тлi боротьби проти панiвноi в Украiнi системи татолiтарного контролю партii, дарма що частково помякшеноi [15].
С.Мечник в однiй iз статей iз серii "До положення в СРСР i УРСР" написав, що тодiшня полiтика М.Горбачова мала на метi пiдпорядкувати всiх християн Росiйськiй Православнiй Церквi пiд керiвництвом патрiарха Пiмена, котрий був слухняним знаряддям ЦК КПСС. Автор пiдкреслив, що станом на 1990 р. комунiстична влада i далi переслiдувала Украiнську Католицьку i Украiнську Автокефальну Православнi Церкви, яким тодi б