Украiна у роки перебудови
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?акувало iнтелектуальних сил, щоб продовжити боротьбу, адже Москва представляла украiнськi церкви не як релiгiйнi, а як нацiоналiстичнi [24].
Закордонних колег пiдтримали i в Украiнi. Наприклад, М.Левицький ставив питання про тотальну бездуховнiсть, породжену соцiалiзмом. Можливий вихiд iз цiСФi важкоi ситуацii вiн бачив у повнiй деiдеологiзацii школи, замiнi соцiалiстичноi моралi християнською. Атеiзм вiн назвав "коньюнктурною шапкою", яка для багатьох служила прикриттям, а введення у навчальний процес основ християнства - кровною потребою всього загалу суспiльства. Дослiдник пiдкреслив, що лише захiднi областi висунули такi радикальнi релiгiйнi вимоги, Схiд же цього спочатку не зрозумiв. Автор згадав i про релiгiйнi секцii при студентських товариствах [19].
Л.Лукяненко вирiзняв два чинники релiгiйноi проблеми: перший - страх влади перед бiльш нацiонально свiдомим Заходом i можливiстю обСФднання його зi Сходом у iх радикальних вимогах незалежностi; другий чинник - незаконна постанова 1946 р. про скасування греко-католицькоi церкви, через яку люди були вихованi в межах росiйськоi православноi церкви i iншоi не знали i не сприймали. Автор пiдкреслив, що якщо ми хочемо вийти з-пiд комунiстичноi диктатури i перейти до демократii, то повиннi насамперед виробити в собi повагу до чужого свiтогляду, оскiльки мир мiж конфесiями можливий тiльки в умовах взаСФмноi терпимостi [20].
В.РЖванишин вiдзначив необхiднiсть нормалiзацii релiгiйного життя на Украiнi, зокрема в Галичинi, як одну з найбiльш болiсних тем, важливiсть якоi тим бiльша, що вона повязана з темою нацiонального вiдродження [14], а С.Сокiл пiдняв питання Росiйськоi православноi церкви, яка на думку автора претендувала на владу над Украiною, називаючи себе "руською" [33].
Пiд впливом суспiльно-полiтичних подiй свою думку щодо реального стану свободи совiстi й релiгii в часи СРСР змiнили i окремi колишнi ii захисники. Зокрема М.Бабiй у роботi "Свобода совiстi: фiлософсько-антропологiчне i релiгiйне осмислення" стверджував, що марксистська iнтерпретацiя релiгii як опiуму народу суперечила принциповi свободи совiстi [3].
ОднiСФю з перших загальних робiт з питань розвитку релiгii та церкви у 1985-1991 рр. стала праця П.Косухи, який розкрив суть остаточного подолання обмежень у релiгiйно-церковному життi та описав феномен релiгiйного вiдродження [18].
Наукове визначення поняття "релiгiйно-церковне вiдродження" подав М.Рибачук [32]. Трохи згодом цей же автор у спiльнiй монографii разом з О.Уткiним та М.Кирюшком розглянули ряд актуальних проблем нацiонально-релiгiйного вiдродження в умовах демократизацii суспiльства. Головну увагу автори зосередили на iсторичних витоках нацiонально-релiгiйного вiдродження, ролi релiгii та церкви у державотворчому процесi як факторi нацiональноi самобутностi украiнцiв. Окрiм названих проблем у працi висвiтлено також етноконфесiйну спрямованiсть iсторичного розвитку украiнських церков, етноформуючу роль релiгii у становленнi украiнства, розкрито вплив релiгii як соцiального явища на нацiональне вiдродження усiх нацiй, що проживали на Украiнi, обТСрунтовано взаСФмозвязок конкретноi релiгii з характером та проявами вiдродження вiдповiдноi нацii. Автори намагались звернути увагу на мiжконфесiйнi конфлiкти, претензii тiСФi чи iншоi церкви на лiдерство в нацiональному вiдродженнi, створеннi СФдиноi украiнськоi нацiональноi церкви [31].
Проблемам взаСФмовпливу церкви i нацiонального вiдродження присвячено збiрник статей пiд назвою "Церква i нацiональне вiдродження в Украiнi", де найбiльша увага придiлена питанням СФдиноi нацiональноi релiгiйноi сфери в Украiнi [36].
Великий iнтерес становить монографiя В. РДленського та В. Перебенесюка, де розглянуто розвиток релiгiйно-iнституцiйних процесiв, державно-церковнi взаСФмовiдносини та просто подii релiгiйного життя кiнця 1980-х - початку 1990-х рр. Необхiдно вiдзначити, що тут матерiал викладений з максимальною обСФктивнiстю. Автори пiдсумували, що оцiнюючи релiгiйну ситуацiю на Украiнi у той час, треба говорити не про релiгiйне вiдродження, а про вiдновлення природноi церковно-iнституцiйноi структури [13]. Також ще потрiбно вiдзначити статтю вищеназваного автора В.РДленського, присвячену аналiзу стану релiгiйностi населення Украiни, де вiдзначено, що ситуацiя за кiлька рокiв змiнилася вiд приховування релiгiйностi вiруючими до ii манiфестацii людьми зовсiм нерелiгiйними [12].
Праця О.Шуби "Релiгiя в етнонацiональному розвитку Украiни (полiтологiчний аналiз)" - це дослiдження проблеми взаСФмодii етносу та релiгiй у процесi iх iсторичного розвитку та в умовах суспiльно-полiтичних реалiй. Автор пiдсумував, що незважаючи на окремi кризовi моменти, на рубежi 80-90-х рр. у релiгiйно-церковному життi переважали процеси вiдродження, адже якiсне релiгiйне оновлення вiдбувалося у тiснiй СФдностi з нацiональним пробудженням украiнського народу. Також в роботi придiлено увагу проблемi мiжцерковного конфлiкту в Украiнi, який вважався нацiонально-державною проблемою, подолання якоi вiн вважав можливим лише за умов утвердження украiнськоi державностi та зниження рiвня полiтичного протистояння [38]. О.Шуба, аналiзуючи стан конфлiктностi в украiнському суспiльствi пiдсумував, що мiжцерковний конфлiкт в Украiнi мав багатоплановий характер i проявився не тiльки на богословсько-iСФрархiчному та парафiяльному рiвнях, а й носив полiтичне i нацiональне забарвлення [37].
Щодо релiгiйного