Украiна у роки перебудови

Информация - История

Другие материалы по предмету История

но власного закiнчення. Розвалилася КПРС, щезла ii "парасолька" над пресою, i всi без виключення редакцii лишилися один на один з власними проблемами.

Найцiкавiше, що такоi небезпеки не передбачали, про неi не попереджували нi документи ЦК, нi прогнози вчених.

Всiм так хотiлося рiшучих, кардинальних змiн, всi вiрили, що це обовязково будуть змiни на краще.

В партiйних рiшеннях тих часiв зазначалося, що ЗМРЖ потребують вдосконалення й перебудови. Вони вiдстають вiд життя, не позбавилися елементiв догматичного мислення, стереотипiв та казенщини.

Редакцiям доводилося займатися термiновою iх реалiзацiСФю та одночасно висвiтленням низки пленумiв ЦК партii, якi спускали зверху iенарii звiльнення суспiльства:

сiчневий (1987 р.) пленум визначив новi пiдходи до кадровоi полiтики,

червневий (1987 р.) - соцiальну спрямованiсть управлiння,

лютневий (1988 р.) розглянув причини "гальмування" соцiальних перетворень,

лютневий (1990 р.) з визначенням проекту платформи ЦК "К гуманному, демократическому социализму". Але подii вже переростали рамки виконання рiшень партiйних пленумiв, що й засвiдчив перший зiзд народних депутатiв СРСР.

Виявилося, по-перше, що настроi неприйняття комунiстичноi iдеологii в суспiльствi значно бiльшi, нiж розраховували в кабiнетах ЦК. По-друге, виявилося, що недооцiненi були настроi нацiоналiзму на так званих окраiнах краiни. По-третСФ, було недооцiнено партiйними низами волю верхiвки партii повернути краiну вiд соцiалiстичного до капiталистичного ладу. По-четверте - затаврований вiдрив слова вiд дiла продовжував розiдати, як iржа, будь-якi процеси, що iх розпочинала й вела партiя:

"Повсюду разрабатываются неплохие программы, но далеко не везде ихх реализация подкрепляется нужной организаторской, хозяйственной работой" ("Коммунист", 1988, - 4, с. 22).

Помiтною СФ роль в iсторii украiнськоi преси визначних подiй на низах (в мiiевих, республiканських, обласних партiйних органiзацiях), де теж розгорталися неоднозначнi подii. Однак епiцентр перебудови все ж знаходився в Москвi.

Ось як сам М. Горбачов формулював завдання преси пiд час перебудови (в газетi "Правда" в святковому номерi на день радянськоi преси 5 травня 1990 р.):

"Главная тема газеты сегодня - обновление Коммунистической партии и общества, консолидация всех здоровых сил в стране ради торжжества идей перестройки, принципов гуманного, демократического социализма... Долг печати, партийных журналистов - решительнее отказываться от стереотипов, вести открытый, честный диалог с людьми, отклликаться на их житейские нужды и радости".

ХРЖХ Всесоюзна партiйна конференцiя визначила iсторичний вирок руками самоi партii в документi "Про роздiлення партiйноi i державноi влади". До цього призвiв розкол КПРС, який намiтився мiж старими консервативними силами i так званою демократичною платформою КПРС. Шосту статтю Конституцii СРСР, яка визнавала партiю полiтичним ядром радянського суспiльства, на РЖРЖРЖ з iздi народних депутатiв було скасовано.

КПРС вперше пiсля 1917 року лишилася державноi влади.

Прийнятий в тi ж часи закон СРСР "Про засоби масовоi iнформацii (пресу)" встановив порядок, за яким не тiльки парткоми могли вiдкривати друкованi органи. Полiтична опозицiя в Украiнi вiдразу скористалася цiСФю унiкальною можливiстю.

З травня 1990 року подii почали розвиватися в якiсно протилежному напрямку: не на пiдтримку i оновлення КПРС, а на ii усунення та замiну всього полiтичного устрою Украiни. Особливо яскраво це виявилося у захiдних областях.

Ради народних депутатiв тут почали вимагати створення власних газет. Районнi, мiськi комiтети партii чинили шалений опiр. Справа не раз доходила до вiдкритих гострих конфлiктiв. Обидвi сторони розумiли: хто володiтиме пресою, той i переможе.

25 травня 1990 р. обласна львiвська партiйна газета "Вiльна Украiна" виступила з статтею "Узурпатори i узурпованi", яка вiдбивала звинувачення у нiбито небажання КПУ подiлитися пресою, полiграфiчними потужностями тощо з полiтичною опозицiСФю. У вiдповiдь 27 травня у Львовi на сесii новоi обласноi ради було роглянуто питання "Про узурпацiю районноi, мiськоi i мiськрайонноi преси партiйними комiтетами Львiвськоi областi". Розпочався процес роздiлення газет. Спираючись на право приймати такi рiшення, численнi райради пiшли на створення альтернативних ЗМРЖ. Справжня боротьба розгорнулася навколо кожноi багатотиражки: як тiльки якийсь заводський чи вузiвський партком випускав з рук контроль над ними, iх вiдразу перетворювали на органи "Руху". Все це вiдбувалося в контекстi гостроi мiжконфесiйноi боротьби мiж православними та греко-католиками за повернення останнiм храмiв, вiдiбраних у них у 1946 роцi. Протистояння проходило й по iнших численних проблемах та незагоСФних ранах, що iх чимало залишилось пiсля перiоду комунiзацii на захiдноукраiнських землях: ставлення до воякiв ОУН-УПА, "дивiзiйникiв", тобто ветеранiв дивiзii "Галичина", до масовоi депортацii галичан до Сибiру, операцii "Вiсла" по насильницькому переселенню лемкiв до СРСР, повернення земель, пiдприСФмств та житла тим, хто постраждав у 1939 р. вiд бiльшовикiв (на зразок дiй прибалтiв у цьому напрямку) тощо. Боротьба за пресу була в цьому контекстi в числi вирiшальних.

Один з керiвникiв нацiонально-демократичних сил письменник В. Яворiвський пiдкреслював конфлiктнiсть ситуацii, виступаючи у всесоюзному дискусiйному часопис