Украiна у роки перебудови
Информация - История
Другие материалы по предмету История
i "Собеседник" за 1990, - 21:
"Возможно, в западных областях удастся без скандала разделить фонды на бумагу и типографские мощности между КПУ и Советами".
Як наслiдок такоi полiтики, в Стрию, де ранiше iснувала одна газета з красномовною назвою "Строитель коммунизма", тепер почали виходити двi, абсолютно несумiснi за полiтичними орiСФнтацiями, цiннiсними прiоритетами тощо: компартiйна "Голос Стрийщины" та украiномовна, пiдконтрольна ДБУ (Демократичний блок Украiни, виборча платформа "Руху") з полемiчною назвою "Голос свободи". В Буii райком партii взагалi втратив на час контроль над районною газетою, яка була певний час органом тiльки райради, де бiльшiсть вже мали "рухiвцi".
Невдовзi почався процес роздiлення та видання нових газет на обласному рiвнi. У Львовi паралельно газетi "Вiльна Украiна" почала виходити цiлком опозицiйно налаштована "За вiльну Украiну", в РЖвано-Франковську почала виходити "Галичина" як орган облради поруч з комунiстичною "Прикарпатська правда".
Ситуацiя подекуди складалася надзвичайна, з втручанням мiлiцii, прокуратури. Тверезi полiтики не завжди брали верх над вибухами емоцiй. Тому, наприклад, редактор дрогобицькоi мiськрайонноi газети РЖ. Тихий пiдкреслював:
"Я за то, чтобы в данной ситуации "Радянське слово" стала независимым изданием, чтобы не растаскивать ее по политическим сусекам" (див. "Экономика и жизнь", 1990, - 19, с. 21).
Вже пiсля ХХVIII (останнього) зiзду КПРС спiвробiтники цiСФi редакцii припинили своСФ членство в партii. Так само вчинили майже всi працiвники ЗМРЖ Львiвщини, Тернопiльщини, РЖвано-Франкiвщини, Волинi, i це переконливо доводить дiйсну цiну як iхнiх комунiстичних переконань, так i "мудрiсть" кадровоi полiтики та "непорушнiсть" iдейних i органiзацiйних засад КПРС.
На Правобережнiй Украiнi всi цi процеси проходили не так емоцiйно й драматично, бiльш впорядковано, але в тому ж напрямку: вплив партiйних комiтетiв слабшав, ради поволi перебирали контроль над ЗМРЖ вiд парткомiв. Прискорювачем подiй тут ставали страйки робiтникiв, особливо шахтарiв, якi вимагали i добивалися виведення парткомiв з шахт або iх повноi лiквiдацii. Перша хвиля цих страйкiв припала на лiто 1989 р., i парткоми, i преса розгубилися за браком досвiду: майже 70 рокiв у СРСР не знали, що це таке, i як себе поводити за таких надзвичайних обставин. Подекуди газети пiдтримували страйкарiв, як це було в iх "столицi" Горлiвцi Донецькоi областi, та визнавали справедливiсть iхнiх вимог, а подекуди, навпаки, ставали на бiк парткомiв та засуджували руйнiвнi дii робiтникiв. Хвиля страйкiв прокотилася й в Красноградi та iнших мiстах Львiвсько-Волинського вугiльного басейну, i там преса теж роздiлилася у своСФму ставленнi до подiй.
Причини втрат позицiй партiСФю та ii пресою в широких читацьких масах сучасники визначали так:
"Сыграли оппоненты на том, что устал народ ждать каких-то положительных изменений в лучшую сторону (? - авт.) в вопросах обеспечения товарами народного потребления и продовольствием" ("Экономика и жизнь", 1990, - 19, с. 21).
Цим вмiло користалися лiдери демократичних сил, якi в Росii очолив колишнiй перший секретар Свердловського обкому партii, член полiтбюро ЦК КПРС, перший секретар Московського мiськкому партii, знятий з усiх посад та призначений заступником мiнiстра будiвництва - Б. РДльцин. РЗхнi дii спочатку були спрямованi на очищення партiйних рядiв, i преса радо i щиро надавала сторiнки для таких викривальних публiкацiй. Але потiм орiСФнтацii змiнилися, i демократи як у партii, так i в опозицii взяли курс на остаточне повалення влади КПРС. М.. Горбачов, який на той час вже змушений був очолити консервативне крило в партii та радий був завершити розпочату ним перебудову, протистояв цiлому блоковi сил оновлення, в якому дивним чином обСФдналися вiдродженi соцiалiсти, соцiал-демократи, кадети, монархiсти й анархiсти i навiть "чорна сотня". Як з подивом писали захiднi полiтологи, центр мiжнародного антикомунiзму перемiстився до СРСР.
Цей водороздiл перетнув i свiт преси. Пушкiнська площа в центрi Москви нагадувала собою вiд лiта 1990 до лiта 1991 рр. газетний базар, де за цiнами, в 30-50 разiв вищими вiд нормальних цiн на газети, з-пiд поли, але на очах у байдужоi мiлiцii продавали видання антибiльшовицького Демократичного союзу В. Новодворськоi, Демократичноi платформи КПРС В. Шостаковського, десяткiв iнших полiтичних органiзацiй.
Натомiсть партiя почала створювати повсюдно, в тому числi й в Украiнi, клуби друзiв газети "Правда", в якi не дуже поспiшали пересiчнi громадяни, проводила гучнi фестивалi цiСФi газети. Однак тиражi цих видань стрiмко падали. Консервативнi iдеi не малi пiдтримки в громадськiй думцi, натомiсть суспiльство бажало оновлення пiсля стiльких рокiв застою, волюнтаризму, всевладдя одних i тих же сил i персон.
Все це вiдбивалося й на обстановцi в Украiнi, однак у Лiвобережжi подii неодмiнно набували вiдтiнку нацiонально-визвольноi боротьби, а в Правобережжi - класовоi боротьби мiж партбюрократами та робiтниками.
Слiд зазначити, що з електронних ЗМРЖ на бiк "Руху" та ДБУ скорiше й вiдвертiше стало украiнське радiомовлення. Телебачення, як бiльш пiдконтрольне та опiкуване ЦК, ще й пiсля 24 серпня продовжувало прокомунiстичну лiнiю, i цю iнерцiю вдалося зломити ще кiлькома мiсяцями пiзнiше, коли було замiнено консервативне керiвництво Держтелерадiо Украiни.
Влiтку 1991 р. протистояння