Трипiлля та слов'янство
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
лi угро-фiннiв до Оки та верхньоi течii Волги; на заходi iхнi поселення сягали р. Ельбиу Пiвнiчнiй Нiмеччинi. Та найбiльший потiк колонiзацii пiшов на пiвдень, на Балкани, куди словян, наче потужний магнiт, притягували родючi землi, багатi мiста й теплiший клiмат. Якщо порiвнювати цей процес iз мiграцiСФю кочовикiв, то розселення словян являло собою повiльний рух iз прасловянських земель, у процесi якого зберiгалися звязки з прабатькiвщиною. Внаслiдок цього вiн охопив великi територii. Цiкавою рисою цiСФi експансii був ii мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з ВiзантiСФю словяни просувалися на новi землi головним чином як колонiсти, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас i розпорошувалися. Дослiдження визначного росiйського вченого Олексiя Шахматова доводять, що на початок VI ст. iз спiльноi мови словян сформувалися три пiдгрупи: захiднословянська, з якоi згодом розвинулися такi мови, як польська, чеська та словацька; пiвденнословянська, з якоi постали болгарська, македонська та сербохорватська; схiдно-словянська, що з неi розвинулися украiнська, росiйська та бiлоруська мови.
У VII ст. схiднi словяни зосереджувалися на правому березi Днiпра. Намагаючись установити якомога найдавнiший родовiд словянського населення Украiни, радянськi вченi обстоюють думку, що схiднi словяни (чи iхнi прямi предки анти) були корiнним населенням регiону. Захiднi ж спецiалiсти, вказуючи на брак доказiв цiСФi теорii, сходяться на думцi, що схiднi словяни переселилися сюди свого часу. Протягом VII та VIII ст. схiднi словяни продовжували розселятися. Згодом вони налiчували близько 14 великих племiнних союзiв, що заселяли землi Украiни, Бiлорусii та Росii. Найважливiшими серед них були поляни, що жили в Центральнiй Украiнi на берегах Днiпра. До iнших схiднословянських племен Украiни належали древляни на пiвнiчному заходi, сiверцi на пiвнiчному сходi, уличi й тиверцi на пiвднi. У захiднiй частинi краiни жили волиняни та дулiби.
Схiднословянських поселень iснувало багато, хоч за розмiрами вони були невеликими. Села будувалися за одну-двi милi одне вiд одного i налiчували вiд 4 до 70 деревяних жител. Кожна нова група поселень виростала на вiдстанi 3040 миль. У центрi зводилися гради, тобто укрiпленi фортецi, що служили для захисту, проведення племiнних сходiв i культових обрядiв. Схiднословянськi землi ряснiли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктiв. Тому скандiнави називали цi землi Гардарiкi, що значить краiна укрiплень.
Про полiтичну органiзацiю схiдних словян вiдомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителiв чи якоiсь централiзованоi влади. Племена й роди, на чолi яких стояли патрiархи, обСФднувало поклонiння спiльним богам, а важливi питання життя вирiшувалися шляхом загальноi згоди. Хоч пiзнiше й зявився клас племiнноi знатi, або князiв, соцiально-економiчне розшарування племенi було незначним, а земля й худоба вважалися спiльною власнiстю численних сiмей. Схiднi словяни були знанi як непохитнi й загартованi воiни, здатнi витримувати морозi спеку, споживати мiнiмум iжi. Вiдчуваючи себе невпевнено на вiдкритих рiвнинах, вони вважали за краще воювати у лiсах i байраках, де часто влаштовували засiдки. Впертiсть i витривалiсть були iхнiми найбiльшими перевагами як у вiйнi, так i пiд час миру.
Торгiвля у схiдних словян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. iй дали поштовх купцi зi Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у схiднословянськi землi. В обмiн на дорогоцiннi метали, тонкi сукна, ювелiрнi вироби схiднi сло- вяни могли запропонувати традицiйнi плоди своСФi землi: мед, вiск, хутра, а також рабiв. Останнiй товар араби цiнили над усе. Торгiвля ця процвiтала наприкiнцi VIII ст., коли у зносини зi схiдними словянами ввiйшли тюркськi племена хозарiв, котрi заснували унiкальну торговельну iмперiю в пониззi Волги та на Каспiйському узбережжi й пiзнiше прийняли iудаiзм. Деякi словяни, зокрема сiверцi, вятичi та поляни, були змушенi сплачувати хозарам данину. Дедалi бiльше виходячи з iзоляцii, схiднi словяни вступали у нову важливу добу своСФi iсторii.
Словян пiд назвою венедiв згадували старогрецькi та римськi письменники вiд VII в. до Р. X.: Гесiод, Геродот, Софокл, Скiлан, Корнелiй Непот, Плiши, Тацiт, Птоломей. Дехто звязував iх з Балтiйським узбережжям. ТРогський iсторик Йордан писав, що анти найхоробрiшi мiж ними (венедами), живуть над луком Чорного моря, вiд Днiстра до Днiпра, але за iншими вiдомостями, в тому числi Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антiв охоплювала значно ширшу територiю вiд Дону, Чорного моря до рiк Висли, горiшнiх Варти та Одри i частини Богемii.
Жили анти иСФваяикими поселеннями по беретах рiчок та озер, займалися скотарством та хлiборобством. Могильники iх нагадували чернахiвськi, але мали вони й окремi для воiнiв, яких ховали зi зброСФю. Мали укрiплення не в кожвому селi, а спiльнi для кiлькох поселень. М. Ю. Врайчевський приписуСФ ахтам т. зв. ЗмiСФвi або Трояковi вали, якi тягвуться на десятки кiлометрiв по рiчках Красна Стугва, Рось Трубiж, Сула. Аналогiчнi були в Поднiстровi; вони сягали 10 метрiв заввишки. Найбiльше антських речей у басейнi р. Роси; лучевi фiбули, пiдвiски, лунницi, дзвоники, прорiзнi бляшки всi цi речi О. Спщия та В. Рибак вiдносять до антiв i всi вони згодом вiдбилися в украiнських речах. Треба сказати, що з археологiчного погляду памятки авхiв