Три поділи Речі Посполитої
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?льщі, тобто литовсько-білорусько-українські землі, а також територію центральної Польщі з Варшавою. Створене на території, яка належала Росії, Королівство Польське втратило автономію в результаті народних повстань 1830 і 1863 років.
Після I світової війни й Ризького миру (1921), які завершились польсько-більшовицькою війною, значна частина колишніх російських володінь залишилася в СРСР, крім Литви й Латвії.
Розділ ІІ. Наслідки розподілів Речі Посполитої
ІІ.1 Значення розподілів Польщі для держав-союзниць в економічній галузі
Поділи та ліквідація Польщі мали різне значення і наслідки для кожного з учасників цих акцій. Росія, як ініціатор поділів заволоділа більшою половиною території Речі Посполитої (біля 460 тис. км.2 з населенням біля 6 мільйонів), проте це були землі з нижчим рівнем господарського та культурного розвитку, дуже різнорідні щодо етнічного складу і через те населення цих територій легше піддавалося асиміляції, і, відповідно, чинило менший спротив русифікації (принаймні в ХIX столітті). Найважливішим здобутком для Росії було просунення її кордонів далеко на захід і, відтак, поважне зміцнення її впливів у Європі, зокрема в середньозахідній її частині.
Австрії дісталося найменше 132 тис. км.2 з населенням 3,9 мільйонів, серед яких поляки становили більшість, але доволі численними були також українці. Були це також землі економічно слабо розвинуті. Проте Відень і не збирався цілком очевидно виступати проти поділів, а як їхній безпосередній учасник, прагнув до того, щоб захопити якомога більші площі і якомога більше посполитих, проти чого, природно, виступали Берлін та Петербург. Це, власне, Австрія вимагала від Росії збільшити кількість царського війська а Польщі і якнайшвидше розправитись з повстанням.
Легендою є, вочевидь, і твердження, що Австрія готова була відмовитись від своїх польських здобутків. Насправді вона не пристала на це навіть у час найсерйозніших успіхів Наполеона (котрий пропонував Австрії віддати Галичину взамін за прусський Шльонськ чи якусь із балканських провінцій Туреччини; подібні проекти в тому ж часі виношував і цар Олександр I). [3, 67-71]
Набутки Пруссії основного ініціатора та речника усіх поділів були дещо більші від австрійських (148 тис. км.2 з населенням 2,8 мільйони), однак найсуттєвішим здобутком було те, що вона заволоділа найважливішою частиною споконвічних польських земель разом із столичною Варшавою.
Пруссія враховуючи давно здобутий Шльонськ захопила найбільш економічно розвинуті та цивілізовані регіони. Польські території і польське населення становили після 1795 року чи не половину усієї території та всієї людности Прусського Королівства. Ці території були дуже привабливі для економічного розвитку, а особливо для зміцнення Пруссії. Задля цього, власне, Берлін і провадив і тоді, і згодом таку послідовну, стабільну і брутальну антипольську політику, що, зі свого боку, викликало глибоко негативну позицію поляків. [6, 84]
Пруссія була найбільш зацікавлена в поділах, а під час Чотирилітнього Сейму вона відзначилася ще й особливим цинізмом. Заграючи союзом з Польщею, підштовхнула її до швидкої формальної відмови від російської протекції, більше того, до виголошення відвертих антиросійських гасел, та до розгортання доволі радикальних реформ, а потім залишила її і почала переговори з Росією про другий поділ. Надалі Пруссія найбільш уперто виступала проти проектів відновлення польської держави, остерігаючись, що відновлена Польща буде домагатися повернення земель, забраних Пруссією.
ІІ.2 Дипломатичні відносини країн учасниць поділів Речі Посполитої
Росія вміло використала поділ Польщі для увязання Пруссії та Австрії в коло своєї політики; загрозою застосувати поляків і цілу польську справу супроти не достатньо лояльного партнера поділів; можливістю підтримки одного з партнерів у змаганнях за домінацію в німецькому світі, схиляла іншого до відновлення співпраці також і в польському питанні.
Надалі тісно співпрацюючи між собою, Росія, Пруссія та Австрія здобули вирішальну перевагу на континенті. Справді в зеніті своєї могутності Наполеон спробував змінити статус польських земель та розкладку сил в Європі, визначену трьома державами, однак вже через пять років зазнав поразки (у 1812 році), а три імперії на чолі з Росією відновили свою домінацію на континенті. Більше того, вони навязали Європі певний правовий (не до кінця формальний, однак ефективний) консервативно-реакційний порядок, так званий Священний союз. [8, 211]
Більш серйозні й негативні наслідки мали ці поділи для Центрально-Східної Європи. Тут було встановлено неподільне панування трьох імперій і визначених ними консервативно-реакційних порядків аж до 1918 року.
Наслідком їхнього панування було заблокування процесу розвитку демократії (в СРСР і залежних від нього державах це тривало аж до останніх років). Якщо б Речі Посполитій вдалося почати і розвинути модернізаційні процеси, започатковані в часи Чотирилітнього Сейму чи повстання Костюшка, то очевидно, що подібні перетворення незабаром розпочались би і в її сусідів.
Домінування трьох багатонаціональних імперій доволі серйозно загальмувало процеси політичної емансипації багатьох малих і середніх народів Центрально-Східної Європи. Тільки розпад системи трьох імперій та їхня рівночасна загибель у Першій Світовій війні дали шанси (проте, як виявилось, нетривалі і тільки для деяких народів) позбутися