Три поділи Речі Посполитої
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
ги завоювань.
Отже, за першим розділом Польщі Росія одержала великі території польської Лівонії й частини Білорусії площею 92 тис. км2. Австрії дісталася Малопольща з територією в 83 тис. км2, а Пруссії лише 36 тис. км2 Великопольщі. Однак в економічних відносинах, землі, що відійшли до Росії були найменш розвинені, так до того ж Австрія й Пруссія одержали свої частки без єдиного пострілу. [5, 43]
Втрата понад 30 відсотків території і 40 відсотків населення мала би подіяти на Річ Посполиту як широко застосовуване в тих часах "пускання крови" хворим на гіпертонію. Перший поділ на багато років примирив опозиційні настрої в обкраяній Польщі. Практично без опору сприйняв акт поділу найвищий орган суверенної влади сейм, скорумпований і заляканий (не враховуючи кількох винятків). Поділ суттєво зміцнив порозуміння між Петербурґом, Віднем та Берліном. Натомість не вдалося Росії так само успішно розвинути співпрацю з обома партнерами в інших напрямках насамперед у Туреччині та в німецьких землях.
Отже, перший поділ був для його учасників доволі вигідним. Це могло означати, що в подібній кризовій ситуації займанці діятимуть за подібним сценарієм, що й сталося за двадцять років, щоправда в дещо іншій ситуації, хоча умови, які їй передували були дуже схожими.
І.4 Історія другого поділу Речі Посполитої
Невелика Польська держава, яка залишалась, зберігалася в зоні російського впливу й протягом ряду наступних років фактично управлялася не стільки королем Станіславом-Августом, скільки російським послом у Варшаві.
Так тривало до кінця 1780-х рр., коли сильна антикоролівська опозиція в сеймі вирішила переорієнтувати польську зовнішню політику на союз із Пруссією. Нове покоління польських політиків патріотів, задивлене в ідеї просвітництва і позбавлене "комплексу катастрофи поділу", задумало скористатися з проблем Росії під час її війни з Туреччиною (17871792). [1, 22-24]
Катерина II не піддалась намові польського короля укласти союз із Річчю Посполитою і прийняти програму реформ. Патріотичний табір почав діяти (з розрахунку на союз із Пруссією та на доброзичливість Австрії) не зважаючи на Росію і відкидаючи її протекторат. На основі підписаного в 1790 р. пруссько-польського договору про взаємодопомогу сейм прийняв ряд важливих законодавчих актів, самим значним з яких була конституція 3 травня 1791 р. Як відзначають сучасні польські історики Л. Кондзеля й Т. Цегельский, це був останній перед розділами акт самовизначення народу. При цьому польським законодавцям була властива характерна для Століття Просвітництва ілюзія, начебто уже саме по собі утвердження нового державного устрою помножить сили країни. [3, 68-69]
Впродовж чотирьох років сейм проводив реформи, спрямовані на модернізацію держави та суспільства, однак Росія все це перекреслила, започаткувавши другий поділ. Король поступився бажанням Катерини II і в липні 1792 р. приєднався до тарговицької конфедерації. Представники патріотичної партії реформ змушені були покинути країну.
Цього разу учасниками поділу були тільки Росія та Пруссія. Союзники дійшли згоди всупереч прагненням Австрії зберегти територіальну цілісність Речі Посполитої і не залишили Відню вибору, як тільки остаточно визнати доконаний факт.
Звістка про польську конституцію сильно стривожила російську імператрицю, яка побачила в ній відгомони французьких революційних подій і зовсім не бажала мати щось подібне в безпосередній близькості своїх границь. Дочекавшись поки Австрія й Пруссія загрузли у війні з жірондистською Францією, Катерина навесні 1792 р. обрушила на Польщу російські війська. Кампанія була недовгою, і вже до літа російська армія контролювала всю територію Речі Посполитої. У грудні того ж року Петербург дав позитивну відповідь на чергову пропозицію Пруссії про новий розділ Польщі, офіційно проголошений 9 квітня 1793 р. Підсумком другого розділу була анексія Пруссією воєводства познанського, калишського, гнезнінського, щерадского, лечицького, іновроцлавського, брест-куявського, плоцького, добринських земель, частина равського й мазовецького воєводств, а також Торунь і Гданьск, усього 58 тис. км2 і майже 1 млн. населення. Російська частина включала білоруські й українські землі на схід від лінії Друя-Пінськ-Збруч, усього 280 тис. км2 і 3 млн. жителів. [3, 71]
У 1793 році Польща втратила близько 308 тисяч км. що становило 3/4 її території. Від цієї трагедії не врятувало Польщу навіть те, що частина магнатерії та консервативної шляхти погодилась на співпрацю з Росією і, з формального огляду, позаймала урядові посади в Польщі всупереч усім діям Чотирилітнього Сейму. Трагедія Тарговицької конфедерації 1792 року однозначно засвідчила, що навіть домінація консервативної проросійської орієнтації не змогла врятувати Польщу від поділів. Долю поділів визначило прагнення трьох союзників-загарбників на легкі, але чималі територіальні долучення коштом немічної Польщі. [5, 57]
Другий поділ Польщі свідчив про невідворотність остаточного поділу й ліквідацію польської державности. Паувальники, брутально перешкоджаючи будь-яким спробам модернізації Речі Посполитої та функціонуванню її легальної влади, фактично перекреслили можливість її екзистенції. Залишена після другого поділу обідрана польська державка, із змінімалізованими (а насправді зліквідованими) функціями могла б стати територією підвладною виключно Росії, а отже, й джерелом конфліктів із двома іншими учасниками поділів, не кажучи вже п?/p>