Три поділи Речі Посполитої
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
в Речі Посполитої по цілому ряді її аспектів вітчизняними й закордонними істориками висловлюються різні, нерідко полярно протилежні точки зору, і відбувається це в силу відсутності архівно-документальної бази або сумнівів, які викликають ті або інші документи, уведені в науковий оборот переважно в XIX столітті.
Складність, відповідальність, а часом і сугуба делікатність поставленого завдання полягає в тім, що стереотипне сприйняття найбільш хворобливих епізодів вітчизняної історії формувалося в дожовтневий період не менш активно й політизоване, ніж в XX столітті. По суті, вітчизняні історики розташовували лише досить коротким періодом (з 1905 по 1922 р.) для відносно вільної, безцензурної роботи. У результаті до останнього часу поза полем наукового аналізу залишався комплекс питань, повязаних з очевидною розбіжністю династичних інтересів Романових і державних завдань, що стояли перед Росією.
Обєктом курсового дослідження є три розділи Речі Посполитої.
Предмет дослідження Предметом дослідження є комплекс питань, повязаних з участю Росії, Австрії та Пруссії в розділах Речі Посполитої в 1772, 1793 і 1795 роках.
Теоретико-методологічна основа дослідження. В курсовому дослідженні були використані різноманітні наукові методи пізнання: загальнонаукові й конкретно-наукові, теоретичні й емпіричні. Автор користувався методами систематизації й узагальнення, співставлення історичного матеріалу з логічним аналізом і синтезом. Методологічно дослідження побудоване на принципах історизму, обєктивності й системного підходу до проблематики першого й наступного розділів у контексті аналізу геополітичних імперативів і загальної ієрархії пріоритетів зовнішньої політики Катерини II, Австрійської та Прусської держав, складної динаміки розвитку міжнародних відносин у Східній і Центральній Європі, обумовленою гострим суперництвом великих держав за сфери впливу на "східній периферії" вестфальського простору.
Теоретичне й практичне значення дослідження. Отримані результати дослідження в теоретичному плані важливі для глибшого розуміння суті трьох розділів Речі Посполитої Матеріали й висновки курсової роботи можуть бути використані в дослідницькій роботі, у процесі викладання світової історії, та історії Польщі.
Структура курсової роботи визначена поставленими завданнями дослідження й опирається на проблемно-історичний принцип дослідження матеріалу. Робота складається зі вступу, 2 розділів, висновку, додатків і бібліографії.
Розділ І. Розділи Речі Посполитої знищення держави
І.1 Історіографія та точки зору вітчизняних та зарубіжних дослідників на розділи Польщі
Узагальнюючи оцінки й точки зору вітчизняних і закордонних дослідників, можна виділити наступні проблемні блоки: співвідношення внутрішніх (анахронізм державно-політичного пристрою Речі Посполитої) і зовнішніх (політика сусідніх держав - Пруссії, Австрії, Росії) факторів у розділах, а потім і знищенні в 1795 році Польської держави.
Значна частина вітчизняних (С.М. Соловйов, М.І. Костомаров, Н.Д. Чечулін, Ф.Ф. Мартенс, із сучасних - Г.О. Санін) дослідників схильні звязувати "падіння Польщі" у першу чергу з найглибшою й тривалою внутрішньою кризою, внутрішнім розкладанням польського державного ладу, всевладдям і своєкорисливістю шляхти, використаним сусідами Речі Посполитої, у першу чергу Пруссією й Австрією, а також Росією, для територіальних збільшень за її рахунок. [6]
Схожої точки зору дотримувалися провідні дореволюційні німецькі (К. Шлецер, Є. Германн), частина польських ("краківська школа") дослідників, що покладали, однак, основну відповідальність за розділи на Катерину II. З іншого боку, чимало послідовників було й залишається у великого австрійського історика А. Беєра, який звязував причини розділів з "повним розкладанням європейської системи держав у другій половині XVIII століття й обумовленої цим бездіяльністю сторонніх розділу держав". Широке поширення дотепер має теорія "змови проти Польщі", яку розвивають ряд французьких і польських, у тому числі сучасних, авторів. Приклад у цілому дуже цікава робота Т. Цегельского й Л. Кондзели "Розділи Польщі. 1772 - 1793 - 1795" (Варшава, 1990). [3]
Не менш широкий розкид думок простежується й по інших базових аспектах проблематики розділів:
- Чи є розділи аномальним явищем у контексті загальної логіки розвитку міжнародних відносин у Європі в епоху пізнього абсолютизму або ми маємо справу із закономірним результатом загальних тенденцій, що визначали її?
- Чи варто розглядати розділи 1772, 1793 і 1795 років як фази єдиного процесу ("теорія змови") або кожний з них обумовлений своїми причинами?
І, нарешті:
- Яка міра відповідальності кожної з держав - учасниць розділів?
Зайве казати, що саме це останнє питання й у минулому, і зараз найбільшою мірою попадає в резонанс політичних конюнктура, у силу яких дослідники політики розділів дружно намагалися й намагаються зняти відповідальність зі своєї країни, не упускаючи, однак, можливості "поморалізувати" щодо її партнерів.
Більшість вітчизняних, втім, як і закордонних істориків, схильні вважати основним архітектором розділів прусського короля Фрідріха II, розглядаючи роль Росії як змушену обставинами російсько-турецької війни 1768 - 1774 років, для успішного закінч?/p>