Теорiя i методологiя дослiдження управлiння
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ь як форму практичного i теоретичного освоСФння дiйсностi, виникаСФ iз закономiрностей руху дослiджуваного обСФкта; систему регулятивних принципiв перетворюючоi, практичноi чи пiзнавальноi, теоретичноi дiяльностi. Матерiалiстична фiлософiя розглядаСФ метод як адекватне вiддзеркалення певних явищ та закономiрностей обСФктивного свiту, як аналог дiйсностi. Такий пiдхiд потребуСФ не довiльного, умоглядного процесу пiзнання, незалежного вiд реалiй дiйсностi, а облiку характерних особливостей, закономiрностей обСФкта пiзнання, що визначаСФ його обСФктивну пiдставу. Хоча, природно, набiр прийомiв i правил, якими керуСФться субСФкт пiзнання, залежить вiд його свiтогляду, науковоi i практичноi квалiфiкацii, тобто субСФктивних якостей дослiдника. Однак це визначаСФ лише ступiнь iстинностi й глибину пiзнання, але не впливаСФ на природу обСФкта, що дослiджуСФться. Водночас найдостовiрнiшi методи дослiдження не СФ гарантiСФю повного досягнення iстини (свiт нескiнченний), але значною мiрою полегшуСФ ii пошук. Сам науковий метод не може забезпечити досягнення бажаних результатiв - потрiбно його вмiле застосування.
Маркс вважав, що не лише результат дослiдження, а й шлях, що веде до нього, повинен бути iстинним. Гегель iстину розглядав як процес розвитку, при цьому жоден з аспектiв iстини, взятий сам по собi, не може претендувати на iстиннiсть, а лише вся сукупнiсть аспектiв i елементiв даСФ iстину. РЖстинне, - писав Гегель, - СФ цiле. Але цiле СФ тiльки СФство, що завершуСФться через свiй розвиток, ...iстинна форма iстини встановлюСФться в науковостi.... Д. Керiмов зазначаСФ: Будь-яке дослiдження СФ науковим, якщо воно СФ iстинним, тобто якщо вiдображаСФ реальнiсть глибоко i повно, точно i адекватно i на цiй основi не лише пояснюСФ сьогодення, а й передбачаСФ контури майбутнього. РЖстиннiсть наукового дослiдження СФ його iманентною властивiстю (хоча iстиннiсть не СФ тотожною науковостi, оскiльки охоплюСФ не лише науковi, а й iншi людськi знання). Щоб досягти науковоi iстини, потрiбно оволодiти методологiСФю ii збагнення.
Кожна наука, у тому числi управлiнська, повинна використовувати такi методи, якi вiдповiдали б сутностi ii обСФкта. Наука управлiння використовуСФ рiзнi методи пiзнання: як загальнi, що використовуються й iншими науками, так i спецiальнi, що розкривають специфiчнi особливостi процесiв управлiння. Особливо треба видiлити системно-структурний метод, що найбiльше допомагаСФ розкрити закономiрностi управлiння суспiльними процесами, маСФ складно органiзовану систему, з властивою iй органiзацiйною структурою. Дослiдницькi засоби фiлософii, кiбернетики та iнших наук не можна механiчно переносити до сфери пiзнання управлiння. Адже методологiчнi проблеми управлiнських наук спричиненi iхнiми внутрiшнiми процесами, але творче залучення методiв пiзнання iнших наук СФ вiдображенням мiжнаукових трансляцiйних процесiв, що активно розвиваються, обмеження зумовленi природою управлiння i предметом управлiнських наук, органiчною СФднiстю предмета i методу конкретноi науки.
РЖ останнСФ узагальнююче зауваження, необхiдне при дослiдженнi теорii соцiального i державного управлiння, конкретних управлiнських наук, стосуСФться проблеми методологii. У науковiй лiтературi немаСФ СФдиного тлумачення (розумiння) сутностi методологii, але найприйнятнiше даСФ Фiлософський енциклопедичний словник - як сукупнiсть пiдходiв, способiв, методiв, прийомiв та процедур, що застосовуються у процесi наукового пiзнання та практичноi дiяльностi для досягнення наперед визначеноi мети. Такою метою в науковому пiзнаннi СФ отримання обСФктивно iстинного наукового знання або побудова науковоi теорii та ii логiчне обТСрунтування, досягнення певного ефекту в експериментi чи спостереженнi тощо. Щодо сфери юридичноi науки, то Юридична енциклопедiя методологiю визначаСФ як систему пiдходiв, методiв i способiв наукового дослiдження, теоретичну засаду iх використання при вивченнi державно-правових явищ.
Сучасна методологiчна ситуацiя характеризуСФться методологiчним плюралiзмом, що даСФ можливiсть всебiчно i глибоко дослiдити закономiрностi й визначити перспективи державно-правового розвитку краiни. При цьому потрiбно вказати на такий аспект методологiчних дослiджень правопiзнання: методи i принципи науковоi дiяльностi субСФкта повязанi з його свiторозумiнням, iдейно-моральними цiннiсними орiСФнтацiями, соцiокультурними детермiнантами розвитку науки.
Методологiю не можна зводити до простоi сукупностi методiв, що застосовуються у процесi пiзнання у межах тiСФi чи iншоi науки. Вона дослiджуСФ, аналiзуСФ цi засоби, прийоми, пiдходи, методи пiзнання. Методологiя, - зазначаСФ Д. Керiмов, - явище iнтегральне, що обСФднуСФ низку компонентiв: свiторозумiння i фундаментальнi загальнотеоретичнi концепцii, загальнi фiлософськi закони i категорii, загально- i конкретно-науковi методи. Тому методологiю не можна зводити до одного iз зазначених компонентiв, зокрема методу чи до вчення про методи, оскiльки за ii межами залишаються iншi компоненти. Але справа не лише у цьому. Методологiя не СФ простим пiдсумком теоретико-свiтоглядних концепцiй, принципiв, методiв i засобiв пiзнання, вироблених окремими галузями науки. Подiбно до того, як неможливо лише iз сукупностi емпiричних даних вивести теорiю предмета науки, так i сума компонентiв методологii не утворюСФ ii системи. Оскiльки кожна наука з пiзнавального погляду маСФ суттСФвi особливостi методiв дослiдж