Теорiя i методологiя дослiдження управлiння
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
влiння; останнСФ СФ за сучасних умов важливою, але псе ж таки лише частиною першого.
Розвиток державознавчих знань поки нiщо не стримуСФ у межах традицiйних юридичних та iнших наук, хоча процес диференцiацii й iнтеграцii знань iнтенсивно вiдбуваСФться i в цiй галузi. Крiм того, в юриспруденцii давно сформувалася й активно розвиваСФться спецiальна галузева виключно управлiнська наука - адмiнiстративне право, загальну й особливу частини якоi певною мiрою й становить теорiя державного управлiння i вiдповiднi аспекти управлiнських наук.
Не можна вважати обТСрунтованим виведення теорii державного управлiння повнiстю за межi системи юридичних знань. Вiдомо, що державознавство нiколи не зводилося до проблем юриспруденцii: його питаннями займаСФться широке коло наук. Державне управлiння не вичерпуСФться правом, а питання його правовоi органiзацii СФ характерним, визначальним. Регулюючий вплив права в державному управлiннi займаСФ вирiшальнi позицii, а тому державне управлiння значною мiрою СФ державно-правовою категорiСФю, хоча воно не зводиться тiльки до цього.
Отже, немаСФ пiдстав всю проблематику державного управлiння юридизувати так само, як юридичнi аспекти переводити у розряд виключно полiтологiчних або соцiологiчних, хоча полiтизацiя й посилення соцiологiчного аспекту характернi для сучасного стану юридичноi науки.
Наука адмiнiстративного права дослiджуСФ передусiм правовi аспекти державного управлiння, тобто проблеми правового регулювання суспiльних вiдносин, якi виникають у сферi виконавчо-розпорядчоi дiяльностi. Загальна теорiя соцiального управлiння вивчаСФ соцiальне управлiння, що значно ширше державного управлiння. Обидвi галузi знань доповнюють одна одну. Якщо графiчно зобразити сфери предметiв згаданих наук, то утворилося б два кола рiзного кольору й розмiрiв, якi частково накладаються одне на одне.
Управлiнськi науки, зокрема загальна теорiя соцiального управлiння, тiсно повязанi з наукою адмiнiстративного права. Такий звязок маСФ глибоке корiння i ТСрунтуСФться на СФдиному обСФктi дослiдження - управлiннi. Але це не даСФ пiдстав ототожнювати названi науки або включати науку адмiнiстративного права до складу науки управлiння.
Отже, управлiнський процес у соцiальному середовищi СФ обСФктом дослiдження багатьох наук, сфери знань яких переплiтаються, тiсно звязанi мiж собою. Незважаючи на взаСФмозвязок i взаСФмопроникнення, на збiг у загальних рисах обСФкта вивчення, пiдстав для ототожнення цих наук немаСФ. Кожна наука зазнаСФ впливу iнших, особливо сумiжних. Це обСФктивний процес розвитку науковоi думки. Водночас кожна з наук маСФ специфiчний предмет дослiдження, у площинi якого й проходить розмежувальна лiнiя мiж нею i сумiжними науками. Крiм того, структура i класифiкацiя наук, вiдповiдних теорiй не СФ чимось нерухомим, вони розвиваються, вдосконалюються разом iз розвитком наукових знань i суспiльноi практики.
Наукова теорiя тiсно повязана з методами наукового пiзнання. При цьому слiд мати на увазi, що сама теорiя СФ найвищою формою наукових знань, маСФ велике методологiчне значення i виконуСФ функцiю методу подальшого пiзнання вiдповiдноi сфери суспiльного життя.
Власне, метод - це сама пiдтверджена практикою теорiя, звернена до практики дослiджень. Метод виступаСФ як обСФднавчi засади теорii i практики. Нерозривний звязок методу i теорii вiдображаСФться у методологiчнiй ролi законiв науки. Кожний закон науки, вiддзеркалюючи те, що дiйсно iснуСФ, водночас вказуСФ, як треба осмислювати вiдповiдну сферу буття; будучи пiзнаним, вiн у певному сенсi виступаСФ i як принцип, i як метод пiзнання. Метод знаходиться, зазначаСФ С Кримський, в СФдностi з певною теорiСФю чи теорiями. Щодо цiСФi СФдностi метод виступаСФ як методологiчний пiдхiд. Однак i сама теорiя може розширюватися (Гегель) у методi. Це повязано з тим, що теоретичнi принципи методу мають iдейно-пiзнавальне значення, а усвiдомлення закономiрностей, що розкриваються теорiСФю, може бути перекладене у правила дii.
Проблема методологii i логiки наукового пiзнання останнiм часом набуваСФ у соцiогуманiтарних науках Украiни, у тому числi юридичнiй, особливого значення. РозширюСФться фронт наукових дослiджень, що потребуСФ поглибленого аналiзу проблем наукового пiзнання, розвитку сучасних методiв дослiдження. На жаль, ця обСФктивна потреба не отримуСФ необхiдного вiдображення у дедалi зростаючому загальному потоцi наукових публiкацiй. Бiльше того, останнiм часом методологiчним аспектам юридичноi науки придiляСФться невиправдано мало уваги. Добре вiдомо, що без дослiдження методологiчних проблем пiзнання не можна отримати нове знання в науцi. Тому iнтерес становлять не тiльки готовi знання, а й сам процес формування i розвитку цих знань, форми i методи, прийоми, за допомогою яких вони отриманi. Для визначеностi розумiння процесу пiзнання потрiбно зясувати саме поняття методу i методологii наукового пiзнання.
Френсiс Бекон у трактатi Новий органон (1620) образно порiвнював метод у науковому пiзнаннi зi свiтильником, що освiтлюСФ мандрiвнику шлях у темрявi. Великого значення методу надавав Гегель. Щоб цi мертвi кiстки логiки оживилися духом i отримали, отже, вмiст i змiст, РЗРЗ методом повинен бути той, який СФдино тiльки i здатний зробити РЗРЗ власне наукою. Дiалектичний метод вiн вважав власним методом всякоi речi. Саме у методi дiалектики мiститься весь дух початого ним перетворення логiки.
Метод визначаю