Теоретичнi витоки та iсторичне втiлення СФвропейськоi традицii у вимiрах свободи та клiСФнтели
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
?ння керуватися цим певним iмперативом, етичноi вiдповiдальностi i правовоi держави. РЖнша втiлювала клiСФнтелiстську модель функцiонування з вiдповiдними взiрцями пiдпорядкування, iСФрархiчноi пiдлеглостi, духовноi та полiтичноi несвободи. За такоi моделi виникаСФ постiйна неузгодженiсть мiж формою та змiстом, намiрами та iх реалiзацiСФю, вербальними актами та утвердженням певних соцiальних реальностей. РЖншими словами, можемо говорити про постiйну суперечнiсть мiж тим, що проголошуСФться i реальними результатами суспiльного життя, мiж змiстом гасел, декларацiй, виступiв, програмних i нормотворчих документiв та справжнiми намiрами iх авторiв, свiтоглядними орiСФнтирами та суспiльним спрямуванням.
Украiна на рiзних етапах свого iсторичного розвитку реалiзовувала цi двi несумiснi аксiологiчнi моделi суспiльного розвитку свободи й пiдлеглостi, громадянського й тоталiтарного iснування. Довгий час в Украiнi функцiонувала система Магдебурзького права, що була побудована на СФвропейських елементах мiського самоврядування, приватноi власностi, автономного громадянського ствердження особистостi. Навiть не подолавши тАЬурбанiстичного ренесансутАЭ, украiнське суспiльство тривалий час зберiгало вiдносну автономiю щодо пiдпорядкування державнiй владi. Украiнське суспiльство, залишаючись на 90 % сiльським, з власними традицiями сiльського самоврядування й духовного життя в громадах, було серйозним опонентом державнiй владi, не пiддаючись знищенню з боку бюрократичних iнституцiй Росiйськоi iмперii.
Проблема СФвропейськоi iдентичностi украiнського суспiльства в останнi десять рокiв набула особливоi актуальностi. Разом iз тим, ми можемо лише частково погодитись iз думкою вiдомого украiнського дослiдника А. Карася щодо селянського вимiру громадянського суспiльства в Украiнi [7]. Дiйсно, СФ пiдстави говорити про певну автономнiсть сiльського способу iснування, певнi етичнi вимiри функцiонування сiльськоi громади, виборчi норми самоврядування. Втiм, навряд чи при цьому варто наголошувати на сталому СФвропейському контекстi поняття громадянського суспiльства, яке СФ бiльшою мiрою взаСФмоповязаним iз мiським способом буття, вiдповiдно мiцним iнститутом приватноi власностi, системою етичноi горизонтальноi солiдарностi громадян мiста, iхньою публiчною активнiстю та вiдповiдальнiстю. Попри певнi вiдмiнностi у тлумаченнi громадянського суспiльства в рiзних нацiональних традицiях, селянський суспiльний лад не мiг бути частиною СФвропейськоi громадянськоi традицii, адже в ньому в повному обсязi не iснувало розвинутоi системи самоврядноi органiзацii спiльного життя людей, вимiру свободи в СФвропейському розумiннi громадянськоi автономностi вiд державного втручання. Очевидно, що необхiдно говорити про певнi паростки розвитку СФвропейських тенденцiй в Украiнi. Формування украiнського етносу вiдбулося на перетинi ХV-ХVРЖ столiть пiд впливом СФвропейського цивiльного права, СФвропейськоi духовноi парадигми. Протягом наступного столiття була утворена власне украiнська культура, освiта й специфiчнi ментально-свiтогляднi засади, якi в багатьох аспектах були схожi на тАЬСФвропейськiтАЭ. Украiнська духовна верства, маючи контакти з тАЬСФвропейцямитАЭ, засвоiла базовi параметри августiнiвсько-аристотелiвськоi парадигми мислення, поСФднавши СФвропейськi рацiональнi цiнностi з романтичними цiнностями, акцентованими на дослiдження народноi мови, культури, киСФво-руськоi традицii.
Пiд цим кутом зору стаСФ зрозумiлою концепцiя СФдиноi СФвропейськоi традицii, одним iз фундаторiв якоi став сучасний австрiйський полiтолог, фiлософ, енциклопедист О.Мольден. Окреслюючи кордони духовноi, полiтичноi та релiгiйноi РДвропи, вiн зазначаСФ, що в iсторичному минулому тАЬУкраiна перебувала пiд значним католицьким культурним, а також польсько-литовським та габсбурзьким полiтичним впливомтАЭ [8]. Украiна, на його думку, iсторично маСФ чiтко виявленi СФвропейськi акценти i складовi украiнськоi ментальностi, що СФ достатньою пiдставою вiднесення Украiни до СФвропейськоi спiльноти.
Разом iз тим, не варто недооцiнювати клiСФнтелiстськi традицii суспiльного розвитку нашоi держави. тАЬУкраiнська людинатАЭ протягом кiлькох столiть була обСФктом втiлення рiзноманiтних форм соцiальноi примусовостi та насильства, передусiм iз боку росiйськоi та радянсько-комунiстичноi влади. Внаслiдок вiдсутностi протягом тривалого часу власноi державностi та громадянсько-нацiональноi iдеологеми суспiльного розвитку, украiнське суспiльство було вимушене транслювати концепцii не СФвропейськоi, а росiйськоi та радянськоi духовноi традицii. Вiдповiдно цiнностi, якi формувались пiд тиском державноi влади, залишалися поза дискурсом етики свободи. Через те, що будь-яка форма автономноi активностi придушувалась, тАЬукраiнська особатАЭ не мала змоги виходити на рiвень громадянських проблем анi в мовному дискурсi, анi на рiвнi соцiальноi практики, консервуючись на спрощеному тАЬнародномутАЭ рiвнi.
У ХХ столiттi негативнi тенденцii набувають драматичного характеру. Приватна сфера, а з нею i СФвропейський iнститут приватноi власностi, скасовуСФться майже остаточно, публiчнi вимiри, а з ними й етичнi традицii, теж розчиняються в апологii жахливого чудовиська Левiафана. Особа перетворюСФться на тотального агента держави, яка пiдпорядковуСФ собi приватнi та публiчнi вимiри суспiльного буття. Спрощуються i стають прозорими суспiльнi вiдносини, пiдкоряючись лише iСФрархiчному принципу володарювання. Будь-яка вiль