Теоретичнi витоки та iсторичне втiлення СФвропейськоi традицii у вимiрах свободи та клiСФнтели
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
го. Тут практична комунiкативна фiлософiя iсторично поСФднувалась iз фiлософiСФю iсторii, що пiдтверджуСФ розвиток всiСФi СФвропейськоi традицii. У вiдповiдностi з нею iдеi унiверсалiстськоi етики вiдповiдальностi певною мiрою знаходили своСФ вiддзеркалення та втiлювались у демократичних СФвропейських iнституцiях, якi, втiм, часто суперечили реальнiй антидемократичнiй практицi суспiльного життя в СФвропейських краiнах.
Комунiкативна теорiя звертаСФ увагу на рацiональну модель суспiльноi вiдповiдальностi, що була вiдбита на певних етапах СФвропейського розвитку. РДвропейська традицiя розкриваСФться тут через проблему громадянського суспiльства та громадськостi. Базова iдея Ю. Габермаса iдея громадськостi за допомогою публiчного обговорення утверджуСФ iдеали свободи та солiдарностi. Нiмецький фiлософ справедливо стверджуСФ, що iнституцiя громадськостi, яка СФ надбанням СФвропейськоi цивiлiзацii, руйнуСФться разом iз переходом до пiзнього капiталiзму. Сфера публiчностi з плином iсторичного поступу все бiльше пiдпорядковуСФться владним структурам, якi втрачають свою прозорiсть i, базуючись на псевдорацiональних аргументах, уже не критикуються з боку громадянського суспiльства. Поступово громадянське суспiльство втрачаСФ цiннiснi орiСФнтацii цивiлiзованого суспiльства, позбуваСФться значноi частини свого гуманiстичного потенцiалу i перетворюСФться на iнструмент впливу владних структур. Вiдтак, представники тАЬмакроетикитАЭ достатньо гостро ставлять проблему взаСФмин держави i громадянського суспiльства, проблему легiтимацii сучасного СФвропейського суспiльства.
Достатньо очевидно, що ми не можемо говорити про СФвропейську традицiю як унiверсальну категорiю або загальний несуперечливий спосiб буття. Втiм, згаданi нами загальнi методологiчнi пiдходи допомагають осягнути контроверсiйнiсть, суперечливiсть СФвропейського досвiду. Якраз у намаганнi вiднайти абсолютно обСФктивний досвiд, унiверсальнiший погляд на суспiльство, навколишнiй свiт, людину або в максимальному науковому розумiннi СФвропейську традицiю, вбачаСФ своСФ завдання один iз найвизначнiших варiантiв фiлософii ХХ столiття феноменологiя. Один iз ii базових методiв це метод епохе уникнення будь-яких наявних досi знань стосовно предмета судження. Важливою тут СФ редукцiя до максимально рацiональноi основи всiх емоцiйно-психологiчних переживань станiв, що заважають нашiй обСФктивностi.
Найбiльш влучно цi максими феноменологii були сформульованi класиком феноменологii та ii засновником при аналiзi кризи СФвропейськоi культури ХРЖХ-ХХ столiть. Причини цiСФi кризи Едмунд Гусерль вбачаСФ в дефiцитi унiверсальноi рацiональностi в СФвропейськiй культурi та традицii, що, за його переконанням, i призвело до жахливих подiй Першоi свiтовоi вiйни, втрати гуманiстичного потенцiалу людства. Першi ж сумнiви в ефективностi парадигми класичноi рацiональностi виникли у представникiв екзистенцiалiстського фiлософського напрямку. Представники цiСФi школи акцентують увагу на вiдсутностi в СФвропейськiй традицii та класичнiй метафiзицi мiiя для людини, конкретноi особистостi, з ii складним, суперечливим та iнтенсивним внутрiшнiм життям, з ii небажанням бути просто тАЬТСвинтикомтАЭ у побудовах Абсолютного Духу, домiнуючого свiтового розуму. Вагоме значення мала також розробка понять тАЬсутностiтАЭ та тАЬiснуваннятАЭ людини, тАЬрацiональноготАЭ та тАЬiррацiональноготАЭ. Очевидно, що суперечливий розвиток капiталiстичних суспiльних вiдносин, СФвропейськоi культури в цiлому вимагали нагальноi серйозноi критичноi рефлексii.
Криза СФвропейськоi культури спричинила рух до подальших розвiдок пiдвалин культурного та суспiльного спiвiснування людей. У цьому контекстi феноменологiчна та герменевтична традицiя XX столiття, ймовiрно, мають iнтерпретуватися як вагомi пошуки людського взаСФморозумiння та обмеження вимiру суспiльноi несвободи. Ця парадигма намагаСФться осягнути шляхи подолання суперечностей свободи i несвободи, вiднайти модус порозумiння та толеранцii, зрозумiти iншу особу, громадянина, автора чужоi дii, iдеi чи тексту й тим самим певною мiрою подолати конфлiкт рiзних суспiльних та культурних iнтерпретацiй минулого та сучасного. РЖдея толерантностi, що органiчно сприяСФ iдеалам свободи та громадянського суспiльства, вважаСФться нормативним чинником герменевтичноi фiлософii.
Очевидно, що СФвропейську традицiю неможливо усвiдомити без iсторичноi iдеi суспiльноi угоди, толеранцii, певних суспiльних iдеалiв, що притаманнi християнському свiтовi. "асне, цi константи СФ взаСФмоповязаними значимими чинниками доби Просвiтництва, визначальними вимiрами новочасноi суспiльноi парадигми. Гранднаративами цього проекту виступали: логоцентризм, яснiсть i прозорiсть суспiльних вiдносин, необмежена вiра в суспiльний поступ iдеалiв свободи. Нарештi, це вiра у самосвiдомого, цiлковито автономного економiчно, полiтично й духовно громадянина субСФкта громадянського суспiльства, вiра в рацiонально-довершене суспiльне буття.
Така суспiльна модель iсторично довела i своi переваги, але й своi вади. З одного боку, можемо говорити про iдеали свободи, демократii, правовоi держави, громадянського суспiльства. З iншого, сподiвання на поширене усвiдомлення iдеалiв свободи як вiднаходження спiльноi змiстовноi основи не справдилися. Вiдомий нiмецький фiлософ П. Козловскi слушно стверджуСФ, що проект модерну себе не виправдав, адже просвiтництво маСФ сенс лише при нотуваннi обСФкта та адресата, загальне просв