Теоретичнi витоки та iсторичне втiлення СФвропейськоi традицii у вимiрах свободи та клiСФнтели
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
iтництво, на його думку, не СФ осмисленим поняттям [1]. Схожоi точки зору дотримуються новi французькi мислителi постмодерну Жан-Франсуа Лiотар та Андре Глюксман, якi разом iз деякими позитивними рисами, знаходять в СФвропейськiй традицii значнi вади. Йдеться про глибиннi тенденцii панування розуму, закладенi в рацiоналiстичнiй фiлософii, якi у спiввiдношеннi з реальною iсторичною практикою призвели до тоталiтарних тенденцiй придушення особи, громадянина як репрезентанта громадянського суспiльства. Представники постмодернiстського напрямку звертають увагу на домiнування в СФвропейськiй традицii СФдиноi форми рацiональностi i пригнiчення всiх iнших форм як дикунських, незрiлих i неповноцiнних [3]. Очевидно, що така просвiтницька модель органiчно призводила до видiлення легiтимних та нелегiтимних форм суспiльного життя. Саме це не влаштовуСФ постмодернiстiв. Саме цi тенденцii вони критично переосмислюють. Зокрема, Лiотар стверджуСФ, що тАЬнемаСФ й не може бути унiверсальноi мови, як не може iснувати СФдина унiверсальна рацiональнiсть суспiльного життя, унiверсальна СФвропейська традицiятАЭ [4]. На його думку, iснують лише рiзноманiтнi мовнi iгри, контекстуальнiсть, взаСФмопроникнення рiзних форм суспiльного життя, символiзацiя традицii в метафоричних вимiрах. Ця парадигма акцентуСФ увагу на сутнiснi вимiри свободи й несвободи в СФвропейському соцiокультурному просторi, на здатнiсть особи та суспiльства змiнювати форми власноi iдентичностi.
Можна вважати беззаперечним, що фiлософськi iдеi постмодернiстiв розширили поле фiлософськоi рефлексii щодо СФвропейськоi традицii, заперечили певнi просвiтницькi тенденцii тАЬпросвiтлення людстватАЭ, якi призвели до жахливих iсторичних наслiдкiв, поставили пiд сумнiв класичнi гранднаративи. Втiм, навряд чи можемо говорити про постмодернiстську методологiю, зважуючи на концептуальну рiзницю в пiдходах представникiв цього напряму. Слушною тут видаСФться думка вiдомого украiнського дослiдника РД. Андроса про те, що тАЬпостмодернiзм не СФ набором готових вiдповiдей на тi чи iншi запитання, а СФ тим неминучим етапом одвiчних фiлософських пошукiв, без яких не буваСФ результативностi, ствердження якихось висновкiв вагомого сенсотвiрного ТСатункутАЭ [5].
Пiддаючи аналiзу рiзноманiтнi методологiчнi пiдходи щодо СФвропейськоi традицii, не можна не згадати про iдею перформативу як акту юридично-полiтичного та фiлософського змiсту, розвинутого Ж. Дерiдою на прикладi американськоi Декларацii незалежностi. У вiдповiдностi з його концепцiСФю, декларацiя самим фактом прийняття ii тАЬпредставниками Сполучених Штатiв Америки, що зiбралися на Генеральний конгрес, мiстить водночас двi дискурсивнi модальностi тАжопис та повелiння керуватися цим документом, факт та правотАЭ [6]. Ця iдея французького дослiдника органiчно вписуСФться в контекст СФвропейськоi традицii, де мовленнСФвi дii людей часто збiгаються з утвердженням певних соцiальних реальностей. Репрезентанти СФвропейськоi суспiльностi своiми вербальними актами часто акцентують увагу на важливостi змiцнення демократичних iнституцiй; достатньо часто й iсторична практика узгоджуСФться з вербальними актами. З iншого боку, протягом всiСФi СФвропейськоi iсторii i зараз за часiв суперечливих трансформацiй постмодерну, ми можемо спостерiгати певну невiдповiднiсть iдей соцiальнiй практицi. Ще бiльш гостро ця проблема стоiть в Украiнi. Для того, щоби зрозумiти украiнське сьогодення, необхiдно осмислити украiнський досвiд у суперечливому контекстi СФвропейських пошукiв, визначити головнi риси украiнськоi традицii в минулому та сучасному й спрогнозувати майбутнi тенденцii.
Украiнська традицiя в контекстi суперечливих вимiрiв свободи та несвободи
Розмiрковуючи над долею украiнського суспiльства, що силою iсторичних обставин i волею його полiтичноi елiти опинилося на узбiччi СФвропейськоi цивiлiзацii, необхiдно усвiдомити як суперечливi тенденцii iсторичного розвитку нашоi краiни, контроверсiйнi теоретичнi пошуки ii iнтелектуалiв, так i драматичнi соцiокультурнi аксiологiчнi орiСФнтири украiнського суспiльства, впродовж столiть не здатного утворити мiцну власну нацiональну традицiю та державнiсть. В Украiнi протягом значного часу мало мiiе вельми вороже спiвiснування двох принципово вiдмiнних парадигм СФвропейськоi свiтоглядноi, яка втiлювала iдеали свободи, демократii, громадянського суспiльства, та етатистськоi, тоталiтарноi, що була уособленням примусу та несвободи. РДвропейська парадигма найбiльш чiтко була усвiдомлена й вербалiзована у Новому Свiтi в американськiй конституцii, з ii СФднiстю опису та iмперативного втiлення, факту та права. Пiдставовими цiнностями американськоi конституцii стали людина, приватна власнiсть, свобода дiяльностi, свобода мислення, демократiя i розподiл влади в суспiльствi, етика вiдповiдальностi громадян не тiльки за власну долю, але й за долю суспiльства в цiлому. Натомiсть аксiомами тоталiтарноi етатистськоi моделi були визнанi держава, СФдина державна власнiсть, СФдина державна iдеологiя, СФдина державна опiка, СФдина державна влада, що не маСФ обмеження у формi сталого громадянського суспiльства, умовнiсть моралi.
РЖсторична практика ТСрунтовно довела, що цi двi суспiльно-аксiоматичнi парадигми СФ принципово несумiсними. Саме з них, можливо, постали два рiзних типи цивiлiзацii, двi рiзних традицii суспiльного розвитку. Одна iсторично уособлювала iдеали свободи та громадянського суспiльства, опису та повел