Теоретичнi витоки та iсторичне втiлення СФвропейськоi традицii у вимiрах свободи та клiСФнтели
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
ежнювалося вiд обСФктивних законiв iсторii, вагомих державно-полiтичних та суспiльних чинникiв, що узгоджувалися або не узгоджувалися з розумовою активнiстю iндивiдiв.
Вiдповiдно, кожен крок у суспiльному розвитковi, перехiд вiд однiСФi iсторичноi доби СФвропейськоi розвитку до iншоi давав новi акценти взаСФмовiдносин людини з рiзноманiтними державними iнституцiями, визначав новi чинники у соцiальному поступi, висвiтлював новi гранi людськоi субСФктивностi та суспiльства в цiлому. Етапними кроками на цьому шляху були: вiдкриття сфери полiтичного та духовного, публiчного та приватного в античнi часи; пробудження iнтересу до iндивiдуальноi людськоi душi та розкриття ii найпотаСФмнiших глибин; притаманне християнству розмежування сакрального та профанного; розгортання яскравоi палiтри людських можливостей представниками доби Вiдродження; становлення та ствердження тАЬмодульноi людинитАЭ або самосвiдомого субСФкта суспiльноi життСФдiяльностi та культури в добу Модерну. Очевидно, що без такого плiдного iсторичного досвiду шукань i здобуткiв, злетiв i падiнь, надiй i втрат важко уявити сучасну СФвропейську традицiю, що стверджувала як людяно-гуманiтарнi так i антиномiчнi цiй традицii iдеали несвободи та насильства.
Рефлексуючи стосовно iнтелектуальноi активностi та контроверсiйноi соцiально-iсторичноi практики ми не можемо уникнути проблеми постiйноi боротьби iдеалiв добра, краси, справедливостi, толеранцii, свободи з протилежними суперечливими тенденцiями якi стали найбiльш очевидними починаючи з часiв Просвiтництва. Високi iдеали цiСФi епохи (iдеали свободи, рiвностi, братерства, поваги до науки, вiри в науковий та технiчний прогрес, постiйне вдосконалення людського соцiокультурного середовища, ствердження моральних iмперативiв) часто густо приходили в протирiччя з конкретною соцiально-iсторичною практикою. Йдеться i про соцiально-iсторичнi наслiдки iдеi тАЬпросвiтленнятАЭ всього людства, що була втiлена кривавими засобами, зокрема, у великiй французькiй та бiльшовицькiй революцiях. Варто згадати i про постiйнi вiйни та конфлiкти (вiд громадянських до свiтових), що суперечили iдеям Канта стосовно тАЬвiчного мирутАЭ та iдеям Фергюсона й багатьох iнших мислителiв. Врештi-решт, йдеться про катастрофiчне зниження не лише норм та принципiв моралi, але й самоцiнностi людського життя. Зрештою ми можемо говорити про домiнантнi тенденцii масового суспiльства, манiпулювання людською свiдомiстю пануючих в ХХ столiттi в багатьох краiнах РДвропи тоталiтарних та авторитарних режимiв. Наука i технiка, бюрократичний апарат, що були актуалiзованi розвитком СФвропейськоi традицii, перетворилися в ХХ столiттi в автономний засiб соцiального розвитку, i зовсiм не випадково вченi заговорили про фундаментальну суперечнiсть мiж соцiальною органiзацiСФю та соцiальною iнтеграцiСФю суспiльства. Врештi-решт, ця тенденцiя, ймовiрно, призведе до певного звуження iдеалiв свободи, демократii, громадянського суспiльства в РДвропi, до утвердження небезпечного вектора розвитку.
Отже, свобода, як домiнанта СФвропейськоi культурноi традицii, як певна свiтоглядна парадигма, органiчно виступаСФ не однозначною формою розвитку, а тезою, котра постiйно вступаСФ у протирiччя з антитезою, як суперечнiсть i боротьба. Для того, щоб повнiше усвiдомити теоретичну основу СФвропейських метафiзичних пошукiв, доленосне протистояння суперечливих тенденцiй розвитку свободи й несвободи, толеранцii та насильства, солiдарностi та конфлiкту, бюрократизацii та комунiкацii, варто проаналiзувати загальнi методологiчнi пiдходи в РДвропейськiй традицii, визначити чинники, що впливали i продовжують впливати на ii розвиток.
Методологiчнi пiдходи щодо СФвропейськоi традицii
Сучаснi поширенi звернення до СФвропейського досвiду бажання творити життя за зразками розвинутих СФвропейських краiн актуалiзують процес звернення до СФвропейськоi соцiальноi фiлософii. Цi зразки СФвропейськоi фiлософii вiд Гоббса, Бьорка, Руссо, Фергюсона, Канта, Гегеля й до Апеля, Габермаса, Роулза й багатьох iнших СФ одними з важливих свiтоглядних джерел в умовах постмодерноi невизначеностi. Вони дають можливiсть не тiльки пiддати аналiзу СФвропейську традицiю в синхронiчних та дiахронiчних вимiрах, але й точнiше визначити необхiднi регулятивнi iдеi суспiльних трансформацiй бажанi моделi можливого розвитку. Разом iз прилученням до цiСФi фiлософсько-свiтоглядноi традицii (що органiчно призвела, попри значнi проблеми, до створення в ходi iсторичноi практики розвинутих типiв захiдних демократичних суспiльств) сучасна украiнська спiльнота отримуСФ концептуальнi засоби для ТСрунтовного дослiдження широкого комплексу проблем СФвропейськоi традицii. Це правовi, майновi, етичнi питання, зокрема те, що стосуСФться комунiкативноi етики, взаСФмовiдношення права, полiтики i моралi, етики вiдповiдальностi, громадянського суспiльства.
Комунiкативна фiлософiя зiграла важливу роль в осмисленнi базових параметрiв СФвропейськоi традицii. Йшлося насамперед про формування базового для СФвропейського дискурсу морального iмперативу. В цiй традицii проблема моралi розглядаСФться як iсторичне завдання всього СФвропейського суспiльства, яке протягом свого iснування мало створити сталi форми iнституцiональноi пiдтримки норм та цiнностей, а, вiдповiдно, i постiйно полiпшувати умови для морального вдосконалення [1].
РЖнша методологiчна проблема повязана з взаСФмовiдношенням теоретичного та iсторично